- Проехать разве оврагом?
- Ну его к чорту!.. Ноги лошади поломаешь… Дай-ка огоньку, брат!
Чиркнув угорi сiрник, блиснув свiт, засмердiло тютюном…
Далi затупали знову конi, йдучи помалу, ходою. Корецькии з Петром лежали, прислухаючись, як тупотнява й голоси затихали i нарештi зовсiм стихли. Пiдождали, ще з чверть години, тодi Петро торкнув Корецького.
- Лежiть тут!
I тихо-тихо полiз угору. Корецький бачив, як його темне тiло посувалося кручею i як, нарештi, його голова стала над берегом яру. Довго дивився там, - тодi вернувся так само обережно.
- Не видко вже нiкого, - рушайте швидше!
I все ж силкуючися робити якомога менше шелесту, вони вийшли з яру в поле. Корецький глянув навкруги - нiкого не видко було нiде. Хiба хтось сховався. Нахиляючися i припадаючи часом до землi, пiшли помiж купками чагарнику й верб i йшли так з верству - аж поки вибились на вiльне поле.
Нiчим не можна було ручитися, що й тут, на дорозi до вони не стрiнуть козакiв, але iншого способу добитися до лiсу в їх не було.
Пiшли швидко-швидко полем…
А навздогiн за їми лунав далекий собачий плач, мов тужiння на руїнах розбитої школи…
V
Дерева шумiли сумно й понуро, як налiтав на їх вiтер, i а тодi затихали, шепочучи жалiбно, мов на кого нарiкаючи. Вiтер часами хлюскав дощем у тонку горожену стiнку, а як вiн затихав, дощ ляпотiв по листю й по катразi одноманiтним i докучним ляпотiнням i здавалося, що йому не буде й кiнця. Зобгавшися на соломi, Корецький дивився в темряву, слухаючи одностайний плюскiт настирного осiннього дощу. Було холодно, вогко й безнадiйно сумно. Так безнадiйно, що не хотiлося вже нi жалiтися, нi навiть кричати з болю, хотiлося тiльки зiбгатися ще дужче, скулитися, як старий, хворий собака пiд отаким дощем, заплющити очi, щоб уже нiчого, нiчого не бачити, - i вмерти.
Дев'ять лiт працi!.. Працi щирої, повсякчасної, такої, що всi її радощi й болi стали їх особистими радощами й болями. Навiть кохання їх, подружнi справи - так тiсно злучилися, переплелися з тiєю працею, що все те творило одно цiле - часом гiрке й тяжке, але разом з тим таке гарне, позолочене сяєвом радiсних надiй!..