Не ворухнувся i навiть не розплющив очей, як хтось увiйшов до камери.

- Вас требують у контору, - почувся голос.

Корецький розплющив очi, - перед ним стояв один з доглядачiв.

- Чого?

- Не могу знать… требують… i щоб немедлено…

- Може жандарський офiцер приїхав?

- Не могу знать…

Корецький лiниво, нехотя пiдвiвся, взяв бриля й пiшов попереду, а за їм слiдком доглядач. Перейшли коридором, зiйшли вниз у двiр. Вiн був порожнiй. А де ж тi рештанти, що галасували?

- Що тут у дворi за крик був? Рештанти чи що кричали? - запитався вiн у доглядача.

- Не могу знать… - одказав той звичайною фразою, а тодi, трохи помовчавши, додав: - То не в дворi… там, на вулицi, значить, крик…

- Чого ж?..

Той стиснув плечами.

- Без понятiя народ… Вольнєнiя…

Може б вiн казав ще що, але в цю мить до їх пiдiйшов старший доглядач, i вiн замовк. Пiшли втрьох по схiдцях нагору, i незабаром Корецький опинивсь у конторi, - в невеликiй бруднiй хатинцi.

Вгорi на стiнах два старi царськi портрети, якiсь iнструкцiї в рямцях, - їх так позасиджували мухи, що вже мабуть i не дочитаєшся, що там написано. Пiводчинена шафа з паперами… два столи, позастилуванi синiм папером, обляпанi чорнилом… на столах купи паперiв… За бiльшим сидить начальник тюрми, - товстий, брезклий чоловiк з заспаним обличчям. Вiн зиркнув на Корецького.

- Тут нащот вас бумага… - Витяг папiрець i глянув на його. - Освобождаетесь…

- Як? - спитався Корецький, не ймучи вiри.

- Освобождаетесь, говорю… Распишитесь в получении ваших денег и часов…

Вiн штовхнув до Корецького якусь книгу. Корецький, не читаючи, розписався тремтячою рукою, упхнув до кишенi, не рахуючи, грошi, годинника…

- Отведи их - пусть соберутся, - звелiв начальник старшому доглядачевi. - Тогда освободить, - могут идти…

Вернувшися до камери, Корецький не поскладав, жужмом покидав у кошик свої речi й ледве мiг дiждатися, поки солдат iзв'язав їх. Тодi не пiшов, а бiльше побiг коридором i вниз по схiдцях, - ледве солдат з кошиком за їм поспiвав.