- Рушай до думи!.. - звелiв Яковенко. - Швидше! Конi рушили. Але все стовпище посунуло за фаетоном, обступило його, i вiн мусив їхати ходою.

- Ну, хвала боговi, - таки добилися! - казав Яковенко. - Знаєте: прокурор i жандарми нiяк не хотiли вас випускати. А я кажу… я був у депутацiї од мiтингу… я кажу: для самої властi краще, коли випустите його, нiж коли доведете до нещастя… Адже перед тюрмою стоїть стовпище, готове щомить розбивати браму… Ну, вони й сами помiркували… Згодились… Тепер ми просто на мiтинг… Всi вимагають, щоб ви там були, хочуть вас бачити…

- Який мiтинг? - ледве мiг спитатися Корецький. - З якого приводу?

- Як з якого? - здивувався Яковенко. - Ах! то ви, бiдолашний, нiчого не знаєте!.. Ви не читали телеграми… Панове! - гукнув вiн у стовпище. - Вiн не читав телеграми… Дайте телеграму!.. Швидше!..

- Телеграму! Телеграму!.. - розкотилося мiж народом, i кiлька рук з великими аркушами простяглося до фаетону. Яковенко взяв один i подав Корецькому.

- Ось читайте: "Височайший манифест…" Конституцiя!..

Тремтячи як у пропасницi, почав Корецький читати. Очi не слухались, якось перескакували по словах, якийсь туман застилав лiтери…

- Читайте голосно!.. - Голосно хай хтось читає!.. - Почулося гукання. - Знову хай читають!..

Яковенко взяв у когось iз рук ще один аркуш, устав у фаетонi, що ледве посувався серед стовпища, i, держачись однiєю рукою за передок, другою пiднявши вгору бiлий аркуш, почав читати манiфест:

- "…даровать населению незыблемые основы гражданской свободы на началах действительной неприкосновенности личности, свободы слова, собраний и союзов", - одбивалося в вухах у Корецького голосне читання, але зараз же його покрили ще голоснiшi вигуки:

- Урра-а!.. Да здравствует свобода!.. Да здравствует конституция!..

- "…Установить, как незыблемое правило, чтобы никакой закон не мог восприять силу без одобрения Государственной Думы"…