Але скромне і чемне «поки що» не справило бажаного враження. Генка витріщив очі:

— Тебе? Який же авторитет буде в нас на селі? Колю всі поважали… І старі.

Тоді Мишко кинув друге рятівне слово.

— Я відмовлявся, але райком затвердив. — І, відчувши за собою авторитет райкому, суворо запитав — Як же ви кинули табір?

— Там Зіна Круглова лишилась, — поспішно відповів Генка.

Ось що значить, якщо спитати суворіше… А Славик і поготів якимось вибачливим тоном почав:

— Бачиш, Мишо…

Але Генка перебив його:

— Ну що, Коровін, в гості до нас приїхав?

— У справі, — відповів Коровін і гучно втягнув носом повітря. Дебелий, кремезний, у форменому одязі трудколоніста, він здавався товстим і незграбним. Обличчя його лисніло від поту, і він весь час відмахувався од мух.

— Розжирів ти на колоністських хлібах, — зауважив Генка.

— Харчують нічого собі, — відповів простодушний Коровін.

— А в якій справі ти приїхав?

Мишко пояснив, що дитбудинок, в якому живе Коровін, перетворюють на трудову комуну. І розміститься трудколонія тут, в садибі. Завтра сюди прибуде директор. А Коровіна раніше послали. Дізнатися що і як.

Із скромності Мишко не сказав про те, що це, власне, його ідея. Вчора він зустрів Коровіна на вулиці і дізнався від нього, що дитбудинок шукає під Москвою місце для трудової комуни. Мишко сказав, що знає таке місце, їх табір розташований в колишній поміщицькій садибі Карагаєво. Щоправда, це Рязанська губернія, але від Москви недалеко. Садиба пустує. У величезному поміщицькому будинку ніхто не живе. Чудове місце. Нічого кращого для комуни не придумаєш… Коровін розповів про це своєму директорові. Директор наказав йому їхати з Мишком, а сам обіцяв приїхати на другий день.

Ось як було насправді. Але Мишко не розповів про це, щоб хлопці не подумали бува, що він хвастає. Він їм тільки повідомив, що тут буде трудкомуна.