Обличчя в Олени Михайлівни посвітлішало.

— Хіба що вечеряти прибіжить.

— Десь затримується?

— Дівчина в нього. І нехай будуть разом, легше йому з нею… Так любив батька…

— Місцева дівчина?

— В бібліотеці працює.

Шугалій згадав бібліотекарку з тонкими губами, й подумав, що навряд чи Олекса закоханий у неї.

— Я щойно був у вашій бібліотеці… — почав.

— Ніна сьогодні вихідна. Збиралися в ліс на велосипедах. Олекса повернеться ввечері. Якщо не вечерятиме в Бабинців.

— Ніна Бабинець?

— Дочка нашого аптекаря. Вчилася у Львові в культосвітньому технікумі, а Олекса…

— Аспірант університету. Професор Захаржевський високої думки про нього.

— Встигли поцікавитися… Для чого?

Настала черга Шугалієві знизувати плечима. Його зараз цікавило все про родину Завгородніх, навіть дрібниці. Але Олена Михайлівна явно ухилялася від розмови про зустріч зі Стецишиним, і це непокоїло його.

— Про що розмовляв Андрій Михайлович зі Стецишиним? — запитав прямо.

— А про життя… Роман почав хвалитися: у нього люксусова машина і в домі кондиціонер. Але ж в Озерську таке повітря — для чого кондиціонер? І «Жигули» Андрієві пропонували, та не схотів. Оце, каже… пробачте, казав, коли Олекса закінчить аспірантуру, подарую йому, а по наших лісових дорогах краще на бричці. Любив коней, нехай земля буде пухом, добрий був чоловік, такі зараз рідко стрічаються.

— Коли Роман Стецишин пішов од вас?

Власне, Шугалій знав, що о четвертій годині шофер заїхав за ним, але канадець уже чекав на машину.

— Точно не пам'ятаю, десь о третій.

— Отже, був у вас з дванадцятої до третьої? Часу, щоб набалакатися, досхочу… Андрій Михайлович не сперечався із Стецишиним? — Дивився на жінку й думав: де був канадець від третьої до четвертої? Цілу годину… І чого пішов, не дочекавшись машини?

— Ми згадували юність… — Шугалієві здалося, що очі в Олени Михайлівни затуманилися. — Востаннє бачилися, коли були юними. Роман з Андрієм вчилися в одній гімназії, і ми товаришували. Гарні були роки, — зітхнула, — шкода, що молодість не вертається…