— Нетутешній, — зітхнув Шугалій.

— Я й бачу, курортник! — пожвавішав чоловік. Подивився на Шугалія уважніше, буцім оцінював — чого вартий. Певно, приїжджий не викликав підозри, бо запитав:

— Може, квартиру шукаєте?

— У справах я. Зупинився в готелі.

Господар садиби одразу втратив цікавість до Шугалія. Пробуркотів щось невдоволено і взявся за клямку хвіртки.

— Так я про човна, — зупинив його Шугалій. — Порибалити. Звичайно, я заплачу.

Чоловік озирнувся.

— А гребти вмієте?

— Хіба мотора не маєте?

— Ого, чого схотів! Мотор гроші коштує… Весла дам, і все. Карбованець за годину.

— На веслах куди заїдеш?

— Мотора не дам! — мовив господар категорично. — Кожному давати — сам на мілизну сядеш.

Шугалій не міг не визнати, що раціональне зерно в цьому твердженні є.

— А якщо з вами? — спробував іще Шугалій. — Разом з вами порибалити?

Чоловік задумався лише на мить.

— Ціна така ж, — вирішив. — Завтра, якщо озеро вгамується.

— У вас такий великий човен…

— Озеро не терпить зухвалих!

— А сміливих?

— Тобі, чоловіче, бачу, скромності не позичати!

— В Криму ми ловили ставриду…

— То й мотай собі до Криму! — нараз озлився господар. — Теж мені, розумник!

— Вибачайте, але я вважав, що в морі…

— Не знаю, як у морі, а в нас хвиля зла. Та й човни плоскодонні.

— Чому кильових не робите?

— Втричі дорожчі, а для чого? В негоду риба все одно не ловиться.

— Величати вас як?

— Нечипором Спиридоновичем. А в риболовлі, якщо погода буде, не сумнівайтесь. Тут хлопці на спінінг по десятку щупаків тягають. А ви з області? У якій справі до нас, якщо не секрет?