Обговорюючи вчора з підполковником Ятком план дій в Озерську, вони вирішили, що Illyгалію не варто видавати себе за когось іншого — це б лише ускладнило розслідування. Однак для чого цьому хазяйновитому жмикрутові знати, що розмовляє з капітаном держбезпеки?

— З міліції я, — одповів Шугалій.

Обличчя в господаря здивовано витяглося.

— То, може, зайдете? — розчинив він хвіртку. — Оце гість! Міліція з області за марницею не поїде…

— А-а… — явно применшив свою місію Шугалій. — Всяке буває. Оце втопився у вас один на тому тижні…

Господар хитро скосував на Шугалія: мовляв, дури інших, а ми не ликом шиті — хіба в нас у районі своєї міліції нема, щоб зайнятися потопельником?

— Озеро в нас сурйозне, — мовив значимо, — а влітку курортники наїжджають. Туристи патлаті, вогнища палять, горілки налижуться й у воду… У нас потопельники — не диво.

Спростувавши таким чином версію Шугалія, він утупився в капітана пронизливо — якої, мовляв, тепер заспіваєш? — але той визнав за краще не переконувати господаря в неслушності його сумнівів.

— Ветлікар у вас утопився, може, чули? — запитав.

Нечипір Спиридонович пожвавішав.

— Знав його, добрий був лікар, прошу вас. Коли корова в мене захворіла…

Хвороба корови була, певно, подією в дядьковому житті, і він зібрався розповісти про неї докладно, проте це не влаштовувало капітана, і він перебив:

— Дивно! Ось ви кажете, що в бурю з озером не жартують… А ветлікар це добре знав, в Озерську народився…

— Ми й самі дивуємось. Буває, налетить вітер зненацька, може, й у нього було таке циганське щастя.

— Або човен поганенький.

— Не кажіть. Подейкують тепер про цей випадок багато, то чув, що робив човен лікареві Балега, а Балегині човни найкращі в Озерську. Я теж хотів йому замовити, однак дорого бере, шляк би його трафив, довелося самому. Бачили, який красень, Балегиному не поступиться.