— Певно, не поступиться, — потішив його самолюбство Шугалій. — Отже, завтра…

Він пішов, відчуваючи, що Нечипір Спиридонович проводжає його довгим поглядом, либонь, шкодує, що загнув по карбованцю за годину, старий горобець, на метр під землею бачить, а тут не відрізнив капітана міліції від звичайного курортника…

Ця думка розвеселила Шугалія, він озирнувся: Ничипір Спиридонович справді стояв біля хвіртки й дивився йому вслід. Махнув на прощання рукою й повернувся до завулка.

Шугалій проминув готель і вийшов на центральну вулицю містечка. Офіційно Озерськ називався містом, однак був швидше містечком — одноповерховий, весь у садочках, з міським парком, як називали тут сквер з кількома лавками. Лише на центральній площі триповерховий універмаг з гастрономом внизу та кілька двоповерхових будинків поблизу на чепурних заасфальтованих вулицях: райком партії, райвиконком, різні районні установи й організації, в тому числі й райвідділ держбезпеки, де на шістнадцяту годину в Шугалія було призначено зустріч її лейтенантом Малиновським.

За вказівкою керівництва лейтенант мав узяти в райвідділі міліції матеріали попереднього слідства в справі загибелі ветлікаря Андрія Михайловича Завгороднього. Згідно її офіційною версією, яку висунув слідчий міліції, Завгородній загинув минулої неділі внаслідок нещасного випадку під час риболовлі.

Вранці стояла тиха погода, ніщо не віщувало бурю, і ветлікар подався на озеро. Певно, він так захопився риболовлею, що не помітив зміни погоди або сподівався, що буря буде короткочасна. Але сильний вітер підняв полику хвилю, човен розгойдало, Завгородній, вибираючи снасті, чи з якоїсь іншої причини, посковзнувся, вдарився головою об сидіння чи борт, знепритомнів. Човен, втративши управління, перевернувся, й ветлікар загинув.

Чудова версія, підкріплена медичною експертизою. На потилиці Завгороднього справді виявлено рану від удару, але не смертельного. Ветлікар був ще живий, коли опинився за бортом, — в легені попала вода, отже, дихав, можливо, намагався випливти, однак сили залишили його.