Вона не справила враження на Шугалія. Тонка, з видовженим обличчям і тонкими блідими губами — либонь, вони ніколи не розтягувалися в доброзичливій усмішці, — бібліотекарка дивилася суворо, немов стояла на сторожі всього цього книжкового скарбу й готова була своєю вузькою спиною захистити його від непроханих гостей.

Шугалій трохи знітився під її недружелюбним поглядом. Переступив з ноги на ногу, зовсім, як школяр, і запитав, чи зможе бібліотека видати книжку людині, котра потрапила до Озерська за відрядженням.

— Кожен має право користуватися читальним залом, — відповіла бібліотекарка сухо.

— Але ж, — заперечив Шугалій, — в години, коли відчинено читальний зал, я мушу працювати… Зрештою, за мене можуть поручитися…

Бібліотекарка похитала головою.

— Маємо сумний досвід, — відрізала, — і ніхто не дозволить нам розбазарювати державний книжковий фонд. — У цих словах прозвучала така впевненість, що Шугалій мимоволі знітився, як людина, що справді замірилася на державні скарби.

— Шкода, — тільки й мовив.

— То й хто за вас поручиться? — нараз запитала бібліотекарка, і гострі очі її зблиснули цікавістю.

— Начальник райвідділу міліції вас влаштує?

Риси обличчя бібліотекарки трохи пом'якшали.

— То ви… з цього й починали б. — Бібліотекарка посміхнулася, і капітан раптом помітив, що губи її підфарбовані якоюсь блідо-рожевою помадою, і шовкову кофтину прикрашає бантик. А це вже незаперечно свідчило: ніщо жіноче їй не чуже, вона хоче подобатися і, можливо, навіть має коханого.

Дізнавшись, що саме хоче почитати приїжджий, бібліотекарка зиркнула на нього з повагою, і Шугалій здогадався, що сама вона вже читала роман і належно оцінила його — це, безумовно, свідчило на її користь.