- Подейкують про тисячу.

- Ні, пане Велераде, - твердо сказав відьмак. - Той, кому ви пропонували тисячу, втік від самого лиш вигляду потвори навіть не торгуючись. Це означає, що ризику тут більш, ніж на тисячу. А може, більше, ніж на півтори, - побачимо. Я, зрозуміло, ще зайду попрощатись.

Велерад почухав потилицю.

- Геральте! Давай за тисячу двісті?

- Ні, бургомістре. Це не легка робота. Король дає три, а мушу вам сказати, відчарувати часом буває легше, аніж забити. Зрештою, хтось із моїх попередників забив би вже ту упирицю, коли б це було так просто. Чи, гадаєте, вони дали себе загризти тільки тому, що боялися короля?

- Гаразд, друже, - Велерад сумно кивнув головою. - Хай буде по-твоєму. ТіЛьки перед королем ні мур-мур про якийсь там нещасливий випадок під час роботи. Щиро тобі раджу.

Фолтест був худорлявий і мав гарне, навіть занадто гарне обличчя. Нема йому й сорока, як відзначив про себе відьмак. Фолтест сидів у різьбленому з чорного дерева кріслі, витягши ноги до каміна, біля якого грілося двоє псів. Поруч, на скрині, сидів кремезний немолодий уже чолов’яга з бородою. За королем стояв другий, з гордою поставою і в пишних шатах. Вельможа.

- Відьмак із Ривії? - мовив король по хвилинній паузі, яка запала після Велерадових слів.

- Так, пане! - Геральт схилив голову.

- Чого тобі так посивіла чуприна? Від чарувань? Бачу, ти не старий... Ну, гаразд, гаразд. Це жарт, не кажи нічого. Досвід, я думаю, якийсь маєш?

- Так, пане.

- Я б охоче послухав.

Геральт уклонився ще нижче.

- На жаль, пане, кодекс забороняє нам розповідати про те, що робимо.

- Зручний кодекс, пане відьмаку, вельми, вельми зручний! Ну, гаразд, без подробиць. Із лісовиками ти мав справу?

- Так.

- Аз чортами, відьмами?

- Теж.

Фолтест хвильку повагався.