Геральт кивнув головою:

- Більше не приходили?

- Ні, був ще один.

Велерад хвилину помовчав. Відьмак не квапив його.

- Атож, - озвався нарешті бургомістр. - Був ще один. Фолтест пригрозив йому шибеницею, якщо він, замість відчаклувати, заб’є королівну чи покалічить. Але той лише засміявся й почав пакуватися. Однак...

Велерад знову стишив голос майже до шепоту, схилившись над самий стіл:

- ...Однак передумав. Розумієш, Геральте, тут, у Визимі, є кілька розумних людей, декотрі навіть обіймають поважні посади. Отож уся ця історія їм обридла. Подейкують, ніби вони тихцем переконали відьмака не розводити церемоній і не бавитись ні в які відчакловування, а забити потвору і сказати королю, що чари не подіяли, принцеса впала зі сходів, ну, словом, трапився нещасний випадок. Король, звісно, розлютиться, але закінчиться все тим, що він просто не дасть ні гроша з обіцяних трьох тисяч. Клятий відьмак відповів нам на це, щоб ми самі задарма ходили на упирів. Отож, нічого не вдієш, довелося скинутись та поторгу-ватися... Шкода тільки, що нічого з того не вийшло.

Геральт звів брови.

- Нічого, - повторив Велерад. - Відьмак не схотів іти туди зразу, першої ж ночі. Тинявсь околицею, чатував. Урешті, кажуть, побачив потвору, очевидно, при ділі, бо та просто так зі склепу не вилазить - аби лиш розім’яти ноги. Отож, побачив її і тієї ж ночі здимів. Навіть не попрощався.

Геральт скривив губи, що, скорше за все, мало означати посмішку.

- А ті розумні люди, - мовив він, - звичайно ж, не віддали йому гроші? Відьмаки платню наперед не беруть.

- Не віддали, - кивнув Велерад.

- А що кажуть: скільки тих грошей?

Велерад вишкірив зуби.

- Одні подейкують - вісімсот...

Геральт покрутив головою.

- Інші, - сказав бургомістр, - подейкують про тисячу...