- Не можу, - відповів Віка. - І на сокола не можу, як він. А от літати - будь ласка.

- Літати?

- Не сам, звичайно, але є в нас такі машини спеціальні. Літаками звуться. Із крилами. Заходиш усередину - і лети собі куди забажаєш.

- Ц-ц! - прицмокнув князь. - А ти не той… Не бре?..

- О! Вже й ви мені не вірите! - образився хлопець. - Усе, про що я розказував сьогодні, чистісінька правда.

- Та вірю, вірю, - змахнув рукою князь. - Коли ж ти про все це нам розкажеш докладно? Поясниш коли, покажеш? Так хочеться зрозуміти!

- Тхе, коли! - мовив недбало Віка - Коли хочете. Хоч зараз.

- Правда? Можеш? - зрадів князь.

- А чого ж. Запросто.

- Гей! Запаліть свічки! - гукнув князь, бо вечірні сутінки стати вже помалу загусати у стравниці, і підвівся зі свого місця. - Слухайте, слухайте всі! Зараз наш гість шановний пояснюватиме й показуватиме нам усі чудеса, ті речі нечувані, про які говорив уже сьогодні, але що їх ми по темноті своїй не вповні зрозуміли. Побачимо оце на власні очі ті чудасії мудрі, що їх знає так добре і досконало мій перший радник Вікентій Прерозумний.

Сміх і гамір стихли за столом, з неприхованою цікавістю всі повернулися до Віки, і в залатій тиші він спитав:

- Я сидячи, гаразд?

- Як хочеш. Як тобі зручно, - поквапливо відповів князь і стрельнув поглядом убік, на писця, котрий і тут знайшов собі притулок за невеличким столиком неподалік од музик. Не подобався він чимось Віці.

- Про що ж вам почати? - наморщив він лоба.

- Давай про отой віз, що сам їздить. - запропонував князь.

- Про автомобіль? Ну, слухайте. Весь фокус тут у пальному, у бензині. Заливаєш його у бак, тоді повертаєш ключ запалювання - там же й стартер заодно, тиснеш на педаль газу - і вперед! - аж крикнув трошки Віка - Зрозуміло?

- Не зовсім, - відповів хтось із бояр. - А як же він побудований?

- Ну, чотири колеса, кабіна руль, мотор, - перелічував Віка. - У моторі цей бензин згорає і крутить колеса. Ага, ще там карбюратор є, - згадав. - І акумулятор. І сигнал - бібікати. Зрозуміло?