- Зробити, - повторив він, - мабуть, не подужаю.

- Не подужає! - зловтішно підняв вказівний палець догори Онисим. - Не подужає чадо прерозумне!

- Хех! - видихнув розчаровано князь. - Шкода!

- Не зможе! Не зможе! - зашепотілося довкруж, і Віка завважив, як спадає з бояр і з мужів ліпших напруження, заціпеніння; он дехто вже посміхнувся, перемовився із сусідом, потягнувся до тарілки і ніби навіть весело, лукаво поглянув на хлопця.

«Що ж це таке? - подумав Віка. - Як це так: я нічого не можу пояснити?»

Але домислити до кінця йому не дали.

- Що там у нас далі? - знову звернувся князь до літописця, і той чітко й, здалося Віці, мстиво проказав:

- Електрика! Це та, - пояснив, - шо світить.

- Ага! Ну дивіться, - почав Віка. - Висить під стелею така скляна лампочка, ніби груша, а від неї до вимикача теж дріт проведено. Клацаєш вимикачем - от вона й починає світитися.

- А вимикачем отим голосно клацати? - поцікавився хтось.

- Та ні, - непевно засміявся Віка. - Річ не в тім, голосно чи тихо, а в тому, шоб клацнути. Увімкнути. От електрика і йде до лампочки.

- Отже, електрика у вимикачі? - висловив здогадку князь.

- Та ні, - одмахнувся Віка. - До вимикача вона теж іде по дротах.

- А звідки? Де ж вона береться?

- На електростанції. Там її виробляють спеціальні машини.

- І як же її ті машини виробляють?

- Та хто його знає як! - мовив занепокоєно Віка. - Крутяться турбіни і виробляють.

- Ну от… Турбіни ще якісь. Як же вона по дротах тих?.. Біжить, чи що?

- Правильно, біжить, - кивнув Віка.