Його голос затремтів від горя. Витерши спітніле чоло, Сундстрем заплющив на мить очі.

Чогось він не доказує. Велике відкриття. Таємнича радіограма. Загадкова доля інків. Ні, цей дивак просто перебільшує все. Подумати тільки: прилетів з Європи, довідавшись про радіограму з сельви. Почав збирати людей. Загнав себе мало не до смерті, і ось тепер стоїть в розпачі, немов справді вирішується доля людства.

А може, в тій радіограмі криється якийсь незвичайний, загрозливий зміст? Професор Крутояр попросив показати йому радіограму, її було надруковано в столичній французькій газеті дрібно, петитом, на останній сторінці серед незначних, другорядних повідомлень. Людство явно не надавало значення історії сміливого голландця: “Я, доктор Ван-Саунгейнлер, звертаюся до совісті й серця всіх чесних людей світу. Трагічну таємницю сельви розкрито. Біля гори Комо на останній стежці інків вчинено злочин. Масовий геноцид підтверджують факти. Людство повинно негайно…”

На цьому радіограма обривалася. Далі йшли напівжартівливі коментарі дотепного французького журналіста, що потішався над закликом сміливого голландця. Ще далі стояло крикливе рекламне оголошення якоїсь фірми по виробництву зубних щіток.

Щітки були над усе!

Сундстрем глянув на годинника. Взяв газету, склав її обережно вчетверо, засунув у кишеню.

— Пане Сундстрем… — рука професора Крутояра потягнулася до газети. — Пробачте, там говориться про якусь дивну гору… Комо! Ніколи не чув…

— Ви й не могли про неї почути, професоре. Це стара індіанська назва.

— І ви гадаєте, що наукове відкриття Ван-Саунгейнлера під загрозою?

— Боюся, що воно більш політичне, ніж наукове. Зрештою, під загрозою життя мого друга.

— Але ж історія інків сягає в середньовіччя?

— На цьому континенті, пане професоре, є ще місця, де й досі панує дух інквізиції, найчорніший дух середньовічного варварства.