Раптом на ланчії затуркотів мотор. Було видно, як по трапу сходять на борт пасажири. Ріка мінилася сонячними блискітками.

— Пане професор… — Сундстрем явно вагався. Він хотів сказати останнє неймовірно важке слово і не наважувався — Пробачте, пане професор! Моє серце сповнене тяжкої тривоги. Що сталося з Ван-Саунгейнлером? До чого він закликає всіх чесних людей? Який злочин вчинено біля гори Комо? Тільки ви… ви, пане професор, могли б знайти відповідь на ці запитання. Цими днями Голландська академія наук звернулася до всіх дослідницьких експедицій і приватних осіб, які перебувають в районі верхнього Оріноко, з проханням допомогти розшукати Ван-Саунгейнлера. Читав, що ви скінчили свою роботу на Оріноко, вам час вирушати далі на південь. Але я знаю, професоре, що ви належите до тих людей, які не відривають науку од справедливості, і для яких зміна маршруту… — він раптом змовк, його очі зустрілися з напруженим, уважним поглядом Крутояра. Жовта, суха, як пергамент, рука потягнулася до кишені. Вийнявши газету, швед якось нервово, похапцем сунув її радянському професорові. — Візьміть, може, вона пригодиться вам. Гора Комо — на півдні, в далекій глушині сельви. Вона давно чекає мужнього серця.

З річки тягне свіжим вітром, над обрієм чорно громадяться хмари. Шумлять, тривожно розгойдуються пальми. Уздовж дороги, в порту зривається крик пароплава. Крутояр дивиться услід старому шведському вченому, що неквапно, широкою ходою підіймається на палубу ланчії. Спалахи блискавки падають на далекі ліси, ріка синьо горить холодним вогнем.

“Там — гора Комо, — б’ється в професоровій голові бентежна думка. — Там загадкова таємниця і дух інквізиції. Вічне прокляття континенту”.

“ГОЛІАФ” ІДЕ ПО ОРІНОКО

Маленьке суденце “Голіаф”, долаючи течію, вперто просувалося до верхів’я Оріноко, його дерев’яний корпус дрижав, скрипів, розгойдувався. Іноді здавалося, що суденце не витримає натиску хвиль і розсиплеться, мов іграшковий кораблик, змайстрований невправною дитячою рукою.