— Отже, з сейфом лишилися Кранке та Валбіцин? Може, ще хтось? — запитав Бобрьонок.

Мохнюк знизав плечима.

— Наші замкнули кільце навколо Бреслау через день після зникнення Кранке. Більше я нічого не знаю.

— Телле лишився в місті?

— Він проводжав мене.

Бобрьонок схилився над картою. Здається, окреслено зовсім маленький шматочок, але до нього входять чотири села, ще хутори, спробуй знайти тут сейф. Звичайний сталевий ящик, котрий можна заховати так, що сто років шукатимеш.

— Фотографії?.. — запитав нараз, одірвавшись од карти. — У вас нема фотографії Кранке й Валбіцина?

— Кранке — нема, а Валбіцин — ось він. — Мохнюк тицьнув пальцем у звичайне любительське фото, що лежало на столі Карого. Отже, полковник уже подумав над цим і, певно, має якісь ідеї. Бобрьонок підвів очі на Карого, наче шукав допомоги, але полковник нічим не підбадьорив його. Майор потягнувся до фотографії: четверо, видно, не дуже тверезих чоловіків у німецьких мундирах посміхаються, витріщившись у об’єктив. Крайній ліворуч — Мохнюк.

А Валбіцин?

— Високий — всередині, — пояснив Мохнюк.

Коротко підстрижений чоловік з видовженим обличчям, тонкими бровами і з такими ж тонкими, наче підведеними, губами. Не посміхається, а якось кривиться зверхньо, буцім потрапив не в своє товариство і змушений терпіти його.

— Сьогодні ж матимете фотографію Валбіцина, — сказав Карий навдивовижу буденно, наче він з розшукувачами вже обговорив усе й залишається з’ясувати незначні деталі.

Однак Толкунов визнав за можливе перепитати:

— Отже, товаришу полковник, ви доручаєте нам розшукати сейф “Цепелінам?

— Вам разом із старшим лейтенантом Мохнюком.

Толкунов зміряв Мохнюка не зовсім схвальним поглядом, полковник зрозумів його й пояснив:

— Щеглов уже підготував старшому лейтенантові обмундирування, і після обіду виїжджайте до Сведбурга.