Вуста незнайомця здригнулися, на обличчі майнув вираз іронії, проте слова його були привітні й дружелюбні:

— Доброго ранку, друже. Дивовижний краєвид — чи не так? Такого внизу не побачиш!..

— Здрастуйте, — відповів Гриць. — Правда ваша, я вже милувався всім цим… але, пробачте…

— Вас хвилює мій вигляд?

— Та ні, — розгубився Гук, — але мені здалося… що вам потрібна допомога…

— Не потребую, — відгукнувся весело незнайомець, стріпнувши довгими чорними кучерями. — Я не божевільний, як ви подумали… ні, ні, вибачень не треба! Я й не потерпілий. Такий же мандрівник, як і ви. «Дикун». Люблю самотність, красиві місця, де можна заглибитися в себе, подумати…

— Ви тут ночували?

— Майже. Милувався зоряною ніччю, народженням світанку, сходом сонця. Мене цікавлять всі ці процеси, як одне ціле, як мить, що повертається до спостерігача різними гранями своєї глибинності…

— Гм, — відізвався Гриць, дивуючись незвичним висловам химерного співбесідника. — А де ж ваш… намет… спальний мішок?

— Мені такі речі зайві, — усміхнувся юнак.

— Он як! Тоді ви стоїк. Але такий гарт може привести до недуги, інвалідства…

— Мені таке не загрожує…

— Не розумію…

— Бачу — ви здивовані. Не вірите. Що ж, доведеться дещо розповісти. Якби де-небудь у долині, ви б не почули цього. А тут, на перехресті гірських стежок… хай так буде. Вас зачарувало диво гір, душа розкрита назустріч небувалому, можливо, дещо ввійде у глибини вашого єства, запам'ятається…

— Але хто ви? Скільки вам років?

— Звичайна людина. Ваш сучасник. Мені від останнього народження сорок літ…

— Жартуєте? І що означає — від останнього народження? Якісь байки про метемпсихоз, перевтілення?

— Та ні, мої твердження цілком серйозні. Дуже далекі від східних ідей про мандрування душі. Але про це згодом. Говорити варто лише про оцього індивіда, що перебуває поряд з вами. Ви, певно, хочете знати моє прізвище? Для нашої бесіди це не має жодного значення. Колись мене звали Григорієм… Грицем…