— Моє ім'я також Гриць, — озвався Гук.

— Приємний збіг…

— Ви українець?

— Так. Киянин. Проте чи не пора в путь? Сонечко пригріває. Я допоможу нав'ючити рюкзака. Ого, скільки бебехів напхали ви сюди! Мені такого лахміття вже не потрібно. Шорти одягаю лише для так званої пристойності…

— А що ви їсте? — з недовір'ям запитав Гук.

— А ви що? — весело парирував запитання юнак.

— Як то що? Хліб, консерви, овочі, плоди… Все це ось тут, у рюкзаку…

— Відповідь не по суті, — усміхнувся незнайомець. — Можна сказати простіше: ви харчуєтеся світлом. Пам'ятаєте слова Тімірязєва: ми — діти Сонця. Енергія життя — то енергія променя. Це школярська істина. Ви добуваєте цю енергію з плодів, м'яса, убиваючи при цьому міріади живих істот, клітин… а я — засвоюю потрібну мені силу з першоджерела…

— Гм. Мені здається, ви містифікуєте. Правда, десь я читав про це. Згадав… Ціолковський в книзі «Грёзы о Земле и небе» пише про таких ефірних істот, котрі живляться лише світлом… живуть навіть у вакуумі…

— От бачте!

— Але ж це неможливо. Це — протиприродно!

— Ви питали про це у природи? — іронічно озвався юнак.

— Це ж і так ясно, — сердито буркнув Гриць. — Флора з прадавності пішла шляхом автотрофності, тобто поглинає світло безпосередньо… а ми — люди, тварини, вся фауна — гетеротрофи, одбираємо цю енергію вже від рослинного царства…

— От ви й розібралися самі, — підхопив незнайомець. — Люди — визискувачі флори. Люди й весь легіон великих і малих тварин. Цим давно бідкалися визначні вчені. Наприклад, Вернадський ще в довоєнні роки серйозно поставив питання про грядущий перехід людства до автотрофності, до безпосереднього засвоєння енергії світла. Він вважав, а з ним і такі велети думки, як Ціолковський, Чижевський, що лише автотрофній людині пощастить освоїти Космос…