Вони почали спускатися з перевалу. Минули гігантські валуни, нагромадження химеричних скель, покритих сіро-зеленими мохами. Між ними жовтіли людські кості, там і сям з-під землі виглядали іржаві деталі німецьких гвинтівок, відстріляні обойми. Колись тут кипів жорстокий бій, гітлерівці хотіли прорватися Сухумським трактом до моря, а на їхньому шляху встали мужні захисники, слабо озброєні, але з повним розумінням важливості й вирішальності миті. Кожен камінь стріляв, кожна скеля підпливала кров'ю. Все минуло… Знову мудра тиша над горами, жовті кості, дивний незнайомець… і Гриць Гук поруч з ним…

Він ступав обережно, з-під черевиків сипалася галька, а юнак легко йшов гірською стежиною — крутою і небезпечною, — і Гукові здавалося, ніби він пливе над землею, як імлиста літня хмаринка.

Вони вийшли на достатньо широку древню дорогу, утоптану мільйонами мандрівників. Право6іч від них гримів у кам'яній ущелині зеленкуватий потік, акомпануючи казковій оповіді химерного незнайомця.

— Кілька років тому я працював у Київському інституті кібернетики. Мій фах — математика. Любов до цієї науки передав мені батько-педагог. З малих літ я полюбив чаклунський світ числа, точного виміру, бездоганного експерименту. Любив уроки фізики, хімії, зачаровано слухав, як мій батько веде учнів казковими стежинами числа, міри й ваги до запаморочливих вершин наукових абстракцій. А подальше знайомство з історією науки остаточно переконало мене у всесиллі науки, пізнання, в непереможності розуму, озброєного арсеналом сучасної технології.

Це — дитяче враження визначило мій життєвий шлях. Я вступив до університету, обрав долю кібернетика. Ця наука владно вторгалася у свідомість людства, в техніку, в побут, обіцяла чудеса в пізнанні світу та його найглибших закономірностей, намагалася моделювати процеси творчості та інтуїції, затьмарювала ореол поетів і шахістів. Я теж захопився магічним дарунком науки, можливістю збагнути всі закономірності природи, відкрити для людей еру всемогутності, використовуючи для цього мислячих помічників — кіберів, антропоїдів-кіборгів, інтегрованих з людського мозку й технічних органів чуттів, багатомірні комп'ютерні системи, що перейняли б на себе основні тягарі рутинної інтелектуальної роботи… Ну та ви все це, безумовно, знаєте, деталізувати я не буду…