— Приляжемо, — згодилися Іван та Варка.

Вони беркицьнулися під дерево, у тінь, задрали ноги. Петро задимив сигаретою. Всі зосереджено мовчали. Тільки понад лугом котилася протяжна пісня косарів, та зозуля дзвінко кувала літа на сусідньому дереві, та білка лузала шишки у виїмці на сосні…

Іван посварився кулаком на зозулю, вона злякано пурхнула понад сосною, полетіла геть. Білка завмерла, причаїлася, перестала лузати.

— У, стерво, — вилаявся Іван, — накувала на мою голову!

— Нерви, старик! — зверхньо сказав Петро,

— Так чуєш же — дражниться!

— Забобони, — зітхнула Варка.

Знову замовкли. Іван заплющив очі, намагався заснути. Варка висвистувала якусь бравурну пісеньку. Петро, заклавши ногу за ногу, похитував носком модного черевика.

Вгорі, на стовбурі сосни, старанно запрацював дятел. Вниз посипалася кора. Іван ліниво розплющив око, глянув на птаха.

- І охота йому довбатися?

— Дурень, — виплюнувши сигарету, сказав Петро.

— Свідомий роботяга, — зневажливо кинула слівце Варка.

— Полетів би куди-небудь, — додав Іван, — подзьобав би смачненького біля буфету на пристані…

— Проженуть, — похмуро заперечив Петро.

— А попід столами…

- І то правда…

— Не дражніть, — ковтнула слину Варка. — Мовчіть про їжу, а то в мене спазми в животі від ваших розмов!

Тим часом від сигарети затлілася глиця, почала горіти. Хлопці злякано звелися на ліктях, перезирнулися, витріщилися на вогник.

— Звідки воно? — здивувався Петро.

— Може, від ‘Твоєї сигарети? — висловив здогад Іван.

— Може…

— Затушити б, — промимрила Варка.

— Неохота, — зітхнув Петро і знову ліг горічерева,

Десь недалеко почувся тупіт копит, а потім з-за кущів з’явився здоровенний чолов’яга в лісницькому кашкеті, з рушницею за спиною. Він хутенько затоптав вогонь, потім виламав довгий бич і кинувся до хлопців, які злякано дивилися на нього.