Та слідом за цим почалися події, вже зовсім незрозумілі.

Стрілки якусь мить погойдалися на місці, ніби роздумуючи, чи рухатися й далі в той бік, в який, здавалося, штовхала їх напруга людських поглядів. Й, нарешті, вирішили — стрімко подалися, промайнули в стрибку в зворотний бік, до нульових обмежувачів. Водночас інші прилади показали, що поле пастки раптом збільшило напругу, немовби враз зникла та сила, яка чинила йому опір.

Це неможливо було пояснити, і Найстаріший квапливо повернув регулятор, зменшуючи напругу й приводячи її до нормальної. Ігор же перевів погляд на екран, що вказував відстань до Журавлів, і зненацька нечленороздільним вигуком примусив і Кленова відірватися від розграфлених шкал. Він теж поглянув на екран і вмить зрозумів, що сталося: швидкість зближення Журавлів з кораблем помітно зменшувалася.

Він машинально глянув на показник руху; не могло ж так статися, що його корабель самочинно збільшив швидкість і почав віддалятися від Журавлів. Ні, звичайно, цього не сталося, і показники руху підтвердили це.

Але тоді — і це одночасно зрозуміли і старий і юнак, який теж глянув на показник швидкості, — тоді лишалося єдине: припустити, що хід уповільнили Журавлі. Уповільнили швидше і набагато відчутніше, аніж можна було чекати. Пастка не могла загальмувати їх в такій мірі, інших же пояснень і зовсім не могло бути.

Вони подивилися один на одного, і Найстаріший здивовано підняв брови, немовби не тільки дивувався, але й просив поради, просив пояснити йому, що змусило події вийти за грань розумного, а закони фізики перестати бути законами фізики в цій ділянці простору. Ігор дуже пошкодував, що ніяк не міг відповісти йому на це питання: небесне тіло, хоч би з чого воно там складалося, не могло довільно змінювати напрямок руху, та ще і його швидкість. А тут…