— Живі?.. — вражено прошепотів він.

— Авжеж! Ніхто, окрім живих істот, не може довільно змінювати швидкість і напрямок польоту. А вони зробили і те й інше.

Найстаріший опустив голову, провів долонею по чолу. Воно було мокре від поту.

— Мало того! — казав далі Ігор. — Пам’ятаєте, як вони шарахались од вашої пастки? Це не поле відштовхувало їх — вони ухилялися самі. Вони повідомляли один одного! Ви говорили, що вже робили спробу ловити їх у такий спосіб? Ну, тоді?

Кленов кивнув.

— Так от. Вони знають, розумієте, знають про цей спосіб! Ви навчили їх…

— Живі… Це не вкладається в голові.

Біолог усміхнувся.

— Треба вкласти.

— Але… як же вони живуть? Де?

— Тут! — сказав біолог. — У просторі. Чому ви гадаєте, що життя можливе тільки на планетах? Хіба сам простір не може бути пристанищем живих істот?

— Міжзоряний простір — оселя життя? Але хто чув про таке?

— І це говорите ви? А хто до вас чув про Чорних Журавлів Всесвіту?

— Чим же вони живляться? Чим?

— Очевидно, енергією, — сказав юнак, м’яко натиснувши на плечі старого і змушуючи його знову опуститися на ложе. — Очевидно, променевою енергією. Тому в них максимальна площа при даному об’ємі. Тому вони так люблять Нові: там вони одержують максимум енергії.

— А пересування?

— Ви краще за мене знаєте, що тільки ракета може пересуватися в просторі. Вони випромінюють, очевидно, кванти дельта-поля. Ви знаєте, що це — важкі кванти. Потрапивши в це поле, і вибухнув, очевидно, корабель… Поле йде і попереду їх: вони володіють чимось на зразок природних локаторів. До речі, цим, можливо, й пояснюється їхній стрій конусом: за такого строю жоден з них не потрапляє у вихлоп іншого і не заважає локації.

— А розмноження?

— Ви питаєте в мене занадто багато, — сказав Ігор. — Ми не знаємо, як вони народжуються, як помирають. Але й про це дізнаємося — з часом. А поки що ясно одне: Чорні Журавлі Всесвіту — це життя. Досі нам невідоме життя. Яка ще перемога вам потрібна?