— Ясна річ. Насправді може бути й зовсім інше тлумачення. Люди про все дізнаються, — відповів юнак.

— А я тепер навіть не знаю, що мені робити.

— Як же це? А хто ж буде вивчати їх?

— Ви. І багато інших.

— Найстаріший, тут необхідний ваш досвід! По суті, мета ваша не зміниться. Все ті ж Журавлі… А зараз — додому. Вам треба відпочити. А я ще хочу побачити і простих журавлів, земних.

Скільки я лежав? — запитав Кленов.

— Майже три доби.

— Он як… Наскільки я пам’ятаю, ви самі напросилися на мій корабель?

— Так… — відповів юнак розгублено. — Але…

— Ніяких «але»! — сказав старий. І це був знову колишній Кленов. — Із земними журавлями вам доведеться почекати, мій хлопче…

— Що ж ви хочете?

— Моя швидкість — на двадцять тисяч в секунду більша, — переможно виголосив Кленов. — Напрямок відомий… Земні зачекають. А ми з вами ще раз подивимося на Чорних Журавлів Всесвіту…

ГЛИБОКИЙ МІНУС

1

Колін повільно повернув ключ ліворуч і вимкнув ретаймер. Із заплющеними очима посидів у кріслі водія, але серце, що закалатало в раптовому приступі гніву, не вгомонялось. Тоді він виліз із хронокара і всівся просто на землі.

Раптом він стрепенувся і повернув голову. Зліва донеслося важке пихкання, і Колін автоматично відзначив, що до води пробираються гадрозаври — ящери, величезні і зовсім непривабливі. Але вони пройдуть стороною, та й, крім того, тут, у мезозої, просто неможливо було зосереджувати увагу на кожному ящері. Бо тоді тільки це й довелося б робити, а працювати стало б ніколи.