— Ну?

— Так ось, високий керівник не знає. Вони зовсім не зберігаються в лівій верхній секції багажника. Там узагалі нічого нема. Секція порожня. Рест зберігався у верхній секції над дверима. Коли б не я з властивим мені інстинктом слідопита, наставникові довелося б довго шукати…

— Ану, стривай, — промовив Колін, досадливо поморщившись. — Це яка ще секція над дверима? Ніяких там рестів ніколи не було. Увесь пакет лежить там, де я сказав.

— Можливо. Тільки там не було ніякого пакета. І ніде не було. Всього один рест. Там, де я сказав.

Колін сердито пробурмотів щось, підвівся, старанно обтрусив штани.

— Ось я зараз тобі покажу…

Він широко закрокував до хронокара, смакуючи наперед, як зараз вийме із шафки плоский пакет, залитий задля безпеки чорною п'янкою масою, тицьне сосунця носом у рести і скаже… І скаже… І…

Його руки обмацали секцію: спершу спокійно, відшукуючи, до якої ж стінки притиснувся пакет. Потім ще раз, хутчій. Потім зовсім швидко, пальці ледь тремтіли. Голову в шафку одноразово з руками не втиснути, і Колін нишпорив, повернувши набік обличчя і зберігаючи на нім той напружено-досадливий вираз, який буває на лицях людей, що перезаряджають касети на світлі. Врешті Колін розігнувся, вийняв руки із секції, здивовано звівши брови, глянув на порожні долоні.

— Нічого не розумію.

Юрко глузливо хихикнув. Колін зазирнув у сусідню секцію. На підлогу полетіли захисні костюми, білизна, якесь шмаття — Колін тільки все дужче сопів, дістаючи кожен новий предмет. Із третьої шафки з'явились консерви, посуд та інше кухонне начиння. Секцій у багажному відділі було багато, і після кожного обшуканого сховища обличчя Коліна ставало все похмуріше. Зрештою вийнято все з останньої шафки. На підлозі височіла піраміда з банок, склянок, ганчірок, касет, запасних батарей, сковорідок і ще чогось. Пакета не було.

— Прибери, — сказав Колін крізь зуби. Різко повернувся, стукнувся плечем об відчинені дверцята, гаркнув і виліз із хронокара.