— Ага… Яким же чином?

— Я їх туди переклав.

Колін протяжно зітхнув.

— Значить, ти їх переклав? Узяв і переклав?

— Авжеж. Мені треба було вивільнити одну секцію. Назбиралась дуже цікава колекція, і її треба обов'язково доправити в сучасність. Але це я зроблю сам. Наші палеозоологи…

– Мовчи! — голос Коліна зірвався, та хронофізик тут же взяв себе в руки. — Значить, колекція… А ти хіба не знав, що Сизов іде на три дні в сучасність?

— Звісно, не знав. Відкіля ж?

— Про це йшлося вчора за вечерею.

— Я вчора спізнився, — сказав Юрко. — Ти хіба не пам'ятаєш? Я працював з траходонтами, було вельми цікаво…

«Спізнився, — подумав Колін. — Ось спізнився. І з цього все почалося… Ох, зірвуся я зараз!..»

Він розкрив рота й знову закрив. Потім знову розкрив, але проказав тільки:

— Навіщо ж ти змусив мене обнишпорити весь багажник?

— Ну, я хотів трохи пожартувати, ти не ображайся, — весело сказав Юрко. — Ти так смішно повчав, що, хто не знає, не має права йти в експедицію. А вийшло, що не знав ти. Я ж то знав…

— Ти… Ти шкідник у науці! — крізь зуби процідив Колін. Він повернувся до Юрка спиною.

Той стояв спантеличений.

— Чого ти ображаєшся? Я ж хронуюсь уперше. Дарма, я навчуся ще… — Він підморгнув. — А ось я взнаю, хто спалив наш рест…

— Якщо хочеш знати, — холодно вимовив Колін, — я відвезу тебе в найближче минуле — о вісімнадцятій годині тридцять дві хвилини за моїм годинником. Там ти побачиш…

— А ти бачив?

— Бачив.

Юрко розгублено засміявся.

— Ну, гаразд… Ти знаєш… Мені треба було потрапити років на тисячу вище — подивитися, як розвиваються далекі нащадки одного ящера, дуже характерного для періоду підвищення рівня… Слово честі, я тепер і близько не підійду до керування. Я спалив рест зовсім випадково. Підсилював темп-ритм і водночас дав гальмування. Мені хотілося вийти якнайточніше… Від розряду навіть маяки завили!