Колін стиснув кулаки, його бажання стримувати себе щезало, тануло під натиском чогось набагато сильнішого, що постало бозна-звідки. Базікало — в нього маяки й ті виють.

— Іди геть! — крикнув він і з радістю побачив, як вираз переляку з'явився на Юрковому обличчі.

Хлопчисько нерішуче ступив кілька кроків назад. Колін вдихнув на повні груди повітря, але не встиг додати ні слова.

Громове, скреготливе ревіння почулося неподалік. Звук був навдивовижу гучний і неприємний, та Юрко задоволено всміхнувся.

— Рексик, — сказав він. — Тиранозаврик, мила істота. Маленький Тирик. Він невдоволений. Заступається за мене. Коли він задоволений, когось там з'їв, то робить так…

Юрко досить схоже зобразив, як робить Рексик, коли задоволений.

— Це щоб ти не гнівався на мене. Ти вже подобрішав?

Вони стояли один напроти одного, Колін голосно сопів. Потім повітря між ними затремтіло, і в цьому тремтінні з'явилась висока постать, одягнена в щільно прилягаючий блискучий костюм з горбами хронолангових пристроїв на спині та на грудях. Юрко очманіло дивився на прибульця. Той помалу розстібав шолом, потім відкинув, і Колін з Юрком побачили велике обличчя та широку, з сивиною бороду Арве. Він стомленим рухом витер піт з чола.

— Ти? — спитав Колін. — Щось трапилося? Ну? Ну?

— Ми вийшли точно в момент зміни рівня, — спокійним голосом проказав Арве. — Стрибок, Колін. Ніякої поступовості — стрибок.

— Так, — промовив Колін. — Так, — повторив він радо. — Ти зрозумів? — закричав він Юркові й одразу знову повернувся до Арве. — Ну, розповідай, ради всього… А причини? Причини?

— Космічні фактори, — пояснив Арве. — Схоже, наднова.

— Ви бачили її?

— Ми бачили. Тільки…

— Ну?

— Враження таке, що вона з'явилась на порожньому місці. До цього там не спостерігалось навіть найслабкішої зірки.