— Ми мусимо знайти спосіб допомогти…

— Адже ти знаєш, — повільно вимовив Ван Сайєзі, — ми не хронофізики. Пасажири… Тобто вести хронокар може кожен із нас, але куди? Ти тут єдиний фахівець зараз…

— Я поясню вам усе. По суті… задано задачу із збірки вправ з теорії часу. Мета: врятувати результати експедиції та її учасників, звичайно. Засоби: запаси енергії, які є тут, у мезозої, і наш хронокар. З трьох машин експедиції можна розраховувати тільки на нашу.

— На скільки вистачить нашої енергії у перерахунку на всіх?

Це спитала Ніна.

— Хвилинку… — сказав Ван. — Нумо, підрахуємо, як це вийде в цифрах…

Він добув з кишені олівець, почав підраховувати, виписуючи тупим його кінцем цифри просто на піску.

— Усього нам цієї енергії вистачить — це вже абсолютно точно, суворий розрахунок — рівно на дві доби. Рівно, — повторив Ван, — без усякої зайвини.

Ніна зітхнула.

— А Сизов повернеться на добу пізніше…

— Отже, так не можна.

— Можна, якщо Сизов прийде раніше, — уточнив Колін. — Та коли вже в розрахунках виникає «якщо», то треба завжди пам'ятати, що це палиця з двома кінцями. Якщо раніше — а якщо пізніше, тоді що?

Усі мовчали, уявляючи, що буде тоді. Люди в глибокому мінус-часі будуть довго з тугою стежити за приладами, які покажуть, що все менше й менше лишається енергії… Стежитимуть і з кожною хвилиною дедалі менше віритимуть, що допомога наспіє. Умруть вони миттю, але до цього, навіть поза своєю волею, повільно вмиратимуть сотню разів і ще сотню…

— Що ж, — сказав Ван. — Хіба є інший вихід?

— Ні, — відповів Колін. — Іншого виходу нема. Проте…

— Га?

— Задача ще не вся. Адже енергія — тут, а вони — там.

— Привезти їх сюди. На хронокарі можна забрати всіх за один раз.

— Ні… Наша машина несправна.