Колін хотів сказати, з чиєї вини, та щось перешкодило йому, і він розгублено змовк. Тільки по паузі він повторив:
— Несправний… Ненадійний рест. Звичайно, можна ризикувати. Забрати їх сюди. Але ризикування дуже велике. Можемо не долетіти…
— Ага, — незворушно сказав Ван Сайєзі. — Це дещо змінює справу.
— Коли б ми й привезли їх сюди, — повільно проказала Ніна, — то однаково загинули б. Усі. Сизов же не знає…
— Не зовсім так, — заперечив Колін. — По-перше, за розрахунком часу він може встигнути. Три доби дано Сизову з урахуванням того, що половину цього часу він займатиметься на базі оглядом машин і профілактикою. Навантаження й дорога в обидва кінці займають тільки другу половину. Отже, якщо Сизов знатиме…
— Це вже друге «якщо», — вставив Ван. — А побудова з двома «якщо» не заслуговує поваги.
— І все ж тут є шанси. На гранично полегшеному хронокарі треба помчати в сучасність. До Сизова. Щоб ніякої перевірки зараз, ніякого ремонту. До того часу енергетичні контейнери буде вже повантажено. З ними він одразу ж хронує сюди. Він устигне, якщо не гаятиме часу на зупинках.
— Але, — недовірливо мовила Ніна, — рест може згоріти й по дорозі в сучасність.
— Тут ризикування менше: тиск часу збільшується із зануренням у мінус і зменшується до сучасності. Це має знати й ботанік, оскільки він бере участь в експедиції… Одне слово, навантаження на рест буде менше. Більше шансів дістатися.
— І все ж не сто відсотків…
Знову запала тиша. Колін зітхнув: тяжко, дуже тяжко… І зрозуміло чому. Давно вже минула епоха, коли поняття експедиція було тісно зв'язане з поняттям пригоди. Минулося. Експедицію продумують і споряджають так ретельно, що нічого загрозливого — іншими словами, непередбаченого — виникнути не може. На зміну романтиці катастроф давно і грунтовно прийшла романтика пошуку й відкриття. А тут вийшло інакше… Під загрозою виявились не багато й не мало — усі результати експедиції. І життя людей. Адже якщо Сизов не встигне, дехронуються не тільки люди — все зникне, до останнього приладу, до останнього клаптика паперу… Все, що завезене з іншого часу. Тут ми можемо перебувати лише під охороною енергетичних екранів. Ми беремо свій час із собою і можемо жити лише в ньому, як плавець бере на глибину моря свою атмосферу, без якої йому нічим дихати…