— Не було потреби, — сказав Кленов. — А телефон у салоні стоїть для того, щоб я міг звідти зв’язуватися з обчислювальною установкою.

— Але ж ви й двох разів не були в салоні?

— Не був, — згодився Кленов. — Та можу бути, і цього досить.

— А ви марнуєте час біля екрана. Адже тільки з’явиться що-небудь, автомати самі…

— Дарма. Я можу їх випередити. А часу в мене досить. Це в молодих його не вистачає. Вони хочуть встигнути скрізь. У мене — одна мета…

Ігор присів на підлогу. На Землі тепер усе частіше сиділи просто на підлозі. Старий покосився і всівся в кріслі ще пряміше. Він сидів, як на прийомі, і його робочий комбінезон здавався вишуканим, наче вечірній костюм.

— А яка вона, ваша мета? Ще якісь випробування? Або відкриття? Ці Журавлі. Ви про них кілька разів згадували… Хто вони? Розкажіть про них. Це через Журавлів ми не повертаємося?

Найстаріший відірвався від екрана.

— Я міг би дещо розповісти. Але вам це просто так — з цікавості… Та й розповідати я, правду кажучи, відвик. І взагалі — не варт. А щодо Журавлів… Я ж казав, що старі друзі відходять. І мало того — вони ще залишають нерозв’язані завдання. Це — в кращому випадку. А то ще вони висувають їх, відходячи.

— Я починаю розуміти, — сказав Ігор.

— Так?

— Я пригадую…

— Цього ви зробити не можете. Вас тоді ще на світі не було. І ви ж закінчували не Московський Зоряний…

— Але мені розповідали… Так, там було щось, пов’язане з аварією корабля.

— Що-ось! — протяг Кленов. — Таке треба знати у всіх деталях. Це — дослід. Що-ось!..

— Я ж не космонавт.

— Знаю.

— Та хіба це так важливо? Знати слід основне, а деталі… Це ж було так давно. Ну, аварія… Звичайно, я розумію… І в вас там був хтось, так?