— Хтось — це надто просто сказано, — відповів Кленов. — У мене там був друг. Тоді в просторі не можна було без друзів…

— А хіба зараз…

— Тепер ваш друг може жити на Землі — однаково ви з ним не будете розлучатися: бачите, чуєте його. Та й, крім того, вас у просторі оберігає могутній захист, який зробив кораблі практично невразливими. А тоді друзі потрібні були тут, поруч. Потужність полів дружби компенсувала слабкість захисного поля. Ось чому тоді й виник метод парного випробування. На проби виходили одразу два кораблі.

— Я пригадую, — повторив Ігор. — Ви ж були там…

— Я був там, — сказав старий.

— На «Согдіані»…

— Ви знову переплутали. Я випробовував «Джордано». Тепер це вже сива давнина, — він провів рукою по короткому чубові, — корабель класу «Бета-0,5». Ми дійшли до Евридіки і вертали назад. Що?

— Ви говорили про дружбу, — трохи образившись, сказав Ігор. — Але й нині, трапляється, гинуть друзі — хоч і не поруч з вами. Згадайте «Коринтеру». На ній загинуло не один і не двоє людей. От якби ви тоді поставили собі за мету!

— Так, ми ще не можемо передбачати спалахи Нових, — відповів Кленов. — Але коли-небудь навчаться й цьому. А втім — це рідкісне явище.

— А той випадок теж був рідкісним явищем.

— Рідкісним? Ну так, звичайно, кораблі й тоді гинули не так уже часто. Це він був на «Согдіані», мій товариш. «Согдіана» мала потужніші двигуни…

* * *

«Согдіана» мала сильніші двигуни і надійніший захист. Вона могла прискорюватися швидше, і незабаром випередила «Джордано».

Того дня, коли відстань між кораблями досягла десяти астрономічних одиниць і зв’язок мав припинитись, пілота «Джордано», як і буває в таких випадках, охопила нудьга. В космосі завжди нудно, коли припиняється зв’язок, хоч би й не назавжди.

На корабель, що пішов уперед, було послано традиційне привітання і побажання чистого простору. Відповідь мала надійти за шість з лишком годин. Однак уже через півгодини було прийнято сигнал лиха.