Випробувач «Джордано» збільшив швидкість до краю, не перестаючи посилати у простір виклики. Із повідомлень пілота «Согдіани» можна було зрозуміти, що сталося найстрашніше — вийшли з-під контролю і почали втрачати потужність генератори дельта-поля. Антиречовина в контейнерах «Согдіани» ізолювалася дельта-полем, це було новиною; досі скрізь користувалися для цього тільки магнітним полем. І ось тепер корабель гальмувався як тільки міг, щоб отримати допомогу.

«Джордано» наздогнав товариша через десять годин — якраз вчасно, щоб з безпечної дистанції побачити, як темне тіло зорельота раптово перетворилося на яскраву зірку.

* * *

— Вам траплялося спостерігати анігіляційний вибух у просторі? — запитав Найстаріший. — Ні? І не треба. Це невесело-особливо, коли вибухає корабель, а на кораблі летіла… летів ваш друг. Це було нестерпне голубе сяйво. Воно тривало всього лиш частку секунди: від надмірного навантаження вимкнулись запобіжники відеоприймачів. Але й за цю долю секунди я встиг осліпнути, очі мої наповнилися слізьми. Втім, це не тільки од світла…

Ігор хитнув головою.

— Треба було заздалегідь ввімкнути фільтри оглядоприймачів, — кинув він.

— Звісно, заздалегідь, — пробурмотів Кленов і змовк.

Він знову заглибився у вивчення порожнього екрана, час від часу злегка торкав ручки наладки. Ігор зітхнув і вийшов з рубки. Білий широкий коридор — не коридор, а зал для прогулянок — вів повз каюти, яких, по суті, не було. За їх тонкими перегородками стояли тільки могутні генератори дельта-поля. Це через них він затратив стільки зусиль, щоб потрапити саме на корабель Кленова. Найстарішого. Діло варте того. Найсильніші на Землі дельта-генератори. А старий знову замовк. І, мабуть, надовго. Колись і він наполегливо шукав нове — і знаходив. Чим би його зайнятися до чергового ввімкнення генераторів?