— Антисвіт, або чорний світ, був названий ученими Тамасом, як називали океан бездіяльної енергії в давньоіндійській філософії. Він в усіх відношеннях полярний нашому світові й тому абсолютно несприйнятний нашими відчуттями. Лише недавно спеціальними приладами, ніби «вивернутими» по відношенню до приладів нашого світу, умовно названого світом Шакті, почали намацувати зовнішні контури Тамаса. Ми не знаємо, чи є в Тамасі аналогічні нам формації зірок і планет, хоча, за законами діалектичної філософії, рух матерії має бути й там.

— Важко уявити, проте як чудово звучить — «невидиме сонце Тамаса»! — вигукнув Рер.

— І планета-невидимка, населена такими ж істотами, як і ми, котрі намагаються проникнути в безодню нашого світу! — продзвенів із заднього ряду голос Іветти.

— І цілі зоряні системи, галактики з мінус-гравітацією, негативними властивостями полів там, де вони в нас позитивні, і мертвою нерухомістю, де в нас рух. І взагалі все навпаки! — підхопила Айода, що зіперлася на м’який виступ бортового вікна.

— До речі, про галактики. Їхні класичні спіральні форми стали відомі ще першим винахідникам телескопів, — розповідав Кімі, — але потрібно було декілька століть, аби зрозуміти в них реальне відбиття структури всесвіту — волокон, чи, точніше, пластів нашого світу, перешарованого з Тамасом і разом з ним закрученого в безконечну спіраль. І окремі елементи, від галактик до атомів, котрі на кожному щаблі мають свої особливі властивості загальних законів. Виявилося, що світло та інші випромінення ніколи не поширюються у всесвіті прямолінійно, а намотуються на спіраль, одночасно ковзаючи по гелікоїду й щораз більше розвертаючись у міру віддалення від спостерігача. Дістали пояснення і стиснення та розтягування світлових хзиль із скороченням їх при входженні в глибину спіралі й позірне розбігання зірок та галактик у далеких витках. Розгадали Лоренцеве рівняння з його уявним зникненням часу й зростанням маси при швидкості світла.