- Та що це в тебе всі пригоди якісь нещасливі? Аж за серце хапає.

- Ти краще вхопив би за ручки та поміг мені, - невдоволено буркнув Вовк.

- А, давай-давай, - погодився лев.

Отак, штовхаючи поперед себе візок із бочкою, вони прибули на Вовкове подвір’я.

- Ну й гидота! - казав лев, наминаючи картоплю. - І як ти їси її?

- А так, як і ти! - буркнув Вовк. - Гидота-гидота, а чавунця як не було.

- Голодний дуже. Ото й їм.

- А я ситий?

- Якби ж оце м’ясця! Свіженьких відбивних чи котлеток пательню, ум-м… Або качечок, запечених у глині.

- Ех-хе-хе, - і собі зітхав Вовцюга. Де вони, ті золоті часи? Я вже давно вегетаріанцем став. Ти присоли, присоли, воно смачніше буде.

- Ну, я розумію, - мовив по хвилі Толябун. - Я тут звір новий. Але й то, бач, мало те зайчисько не вхопив. А ти! Ти ж старожил, то чом оце на овочах гибієш?

- Отож бо й воно, що новий, - зітхнув Вовк. - Не знаєш нічого. Тут, брате, такі діла, що зарікся я м’ясо й рибу їсти.

- Щодо м’яса - зрозуміло. Ну, а рибу чого ж?

- Та розумієш, лисиця якось піддурила. «Іди, - каже, - на річку, встроми хвоста в ополонку та й наловиш рибки». Я й пішов, а хвіст мій…

- Та годі, годі, - урвав розповідь лев. - Слухати не можу. Знов у дурні пошився. Ну та нічого. Нас тепер двоє. Не хлопці, а орли! Герої! Голодні не будемо. Я собі тут план один прикидаю. Тільки кебету треба мати, а не в окріп лізти. Ще про нас заговорять. Усі в нас отут будуть! - стиснув пазурі в кулак.

«Добре йому поради давать, зайді африканському, - подумав Вовк. - Ще невідомо, до чого мене ця дружба доведе». Але вголос сказав:

- Добре було б. А то вже на смик перепався.

- Хо-хо, на смик! - зареготав лев. - Видать, тобі петрушка на користь іде. Здоровий, як бугай.

- Та де там здоровий, - одмахнувся Вовк, але потай таки зиркнув на свої біцепси.