Умить проковтнувши всі припаси, лев кинувся до повітряної кулі. А щоб ви знали, до всіх повітряних куль знизу причеплений міцний кошик, аби мандрівникам було де сидіти і тримати консерви, мішки з піском та балон із летючим газом.

Отже лев заліз у кошик, бо сподівався знайти ще якусь поживу, коли це відчув, як лапи йому слабнуть, голова йде обертом… Він голосно заревів, не розуміючи в чому справа, і тієї ж миті обважніло гепнув на дно кошика і затих.

Минуло чимало часу, поки звірята надибали в траві хороброго Буртіуса.

- Ой, хто це? - скрикнули Мавпочка, Бегемотик і Жирафеня в один голос.

- А он, дивіться! - вигукнула Мавпочка, вказуючи туди, де між дерев бовваніла повітряна куля. Сонце її вже добряче нагріло, і куля рвалася вгору, та не могла злетіти, стримувана міцним мотузом.

- Ого, - зачудувавсь Бегемотик, - таке здоровенне. Це трохи схоже на дядька Слона, але ж дядько Слон, по-моєму, не вміє літати, та й кошика в нього нема.

- Ото ж бо й воно, - погодилося Жирафеня. - Давайте підійдемо ближче.

І всі трохи боязко рушили вперед.

- Ой, мені здається, я вже десь бачила ось це, - мовила, злегка затремтівши, Мавпочка, показуючи на Толябунів хвіст, що звисав із кошика.

- Ой, - додала вона по хвильці, затремтівши дужче, - мені здасться, я навіть знаю, на кому оте он бачила.

- Ой, - прошепотіла вона, тремтячи вже так, що й усі задрижали, - мені здається, там - Толябун!

Тільки-но Мавпочка вимовила це ім’я, як усіх мов вітром здмухнуло з галявини, а в навколишніх кушах зашурхотіло: то тремтіли звірятка.

- Це таки лев, - сказало Жирафеня. Воно ж було найвище й побачило, хто лежить у кошику. - Але чому він тоді не вискочив зі своєї засідки й не кинувся на нас?

- Або чому ж він тоді не реве, як завжди, - задумливо промурмотів Бегемотик. - Тут щось не так.