- Мені здається, - втрутивсь у розмову маленький Носоріг, який любив усякі подвиги, - цей відважний незнайомець вступив у смертельний двобій з Толябуном, і вони обидва загинули.

- Правильно! - підхопив Бегемотик і гірко заридав. - Такий хоробрий дядечко - і загинув.

- Але як же вони могли битись, якщо дядечко тут, а лев аж он де, - засумнівалося Жирафеня.

- Я знаю, - вигукнув Носоріг. Він помер од ран.

- Але щось я не бачу на ньому ран, - заперечило Жирафеня й підбігло до Буртіуса.

Всі поспішили за ним. Справді, на незнайомцеві не було не те що ран, а бодай маленької подряпини.

- Таємнича смерть, - прошепотів маленький Носоріг. Він любив читати різні пригодницькі книжки.

Та тільки-но він мовив ці слова, як Буртіус розплющив очі, звівся на ліктях і голосно чхнув.

- Будьте здорові! - гукнули всі.

- Дякую, дякую, друзі! - відповів дослідник і вже націлився схопити до рук свій щоденник, аби мерщій записати кілька нових відкриттів, коли побачив затиснутий у правиці недоїдений пиріжок.

- А де це, - стурбовано запитав Буртіус, - величезний звір з чотирма лапами, довгим хвостом і жадібними очима?

- Він там, - відказали всі хором, одразу ж здогадавшися, про кого йдеться. - У кошику, прив’язаному до тієї штуки.

- Та штука, - поважно мовив Буртіус, - зветься повітряною кулею, і я прилетів на ній досліджувати ваші краї. І вже, мабуть, немало дослідив би, якби не моє відкриття номер чотири.

- А що це за відкриття? - поцікавився Бегемотик.

- Отой же звір, - відказав Буртіус. - Він так мене налякав, що я знепритомнів з переляку, точніше, е-е-е, заснув з несподіванки! От я йому зараз покажу, - рішуче вигукнув хоробрий дослідник, кинувшись до своєї повітряної кулі.

- Не ходіть туди, - загукали звірятка. - Він вас з’їсть.

- З’їсть? - здивувався Буртіус. - Що ж це за цабе таке?