2

Над Горєловим стояв жаркий червневий день.

Неквапливою ходою, шкутильгаючи, Степан простував тротуаром, обминаючи вибоїни і зелені плями лободи, що проросла між плитами. В руках він ніс закурений, уже не новий примус.

На Степанові була коричньова сатинова косоворотка і темно-сині штани з грубої шерсті. Давно прасовані, вони пузирились на колінах.

Кульгавість надавала Степанові деякої поважності й статечності.

Він не кваплячись крокував Калінінською вулицею, вітаючись із своїми знайомими, переважно клієнтами, і насвистуючи собі щось під ніс.

А як йому хотілося зараз мчати стрімголов!

Калінінська вулиця, понівечена боями сорок першого року, з розбитою бруківкою, напівзруйнованими і спаленими будинками, вивела його на головний у місті майдан. Тепер тут розмістилися установи окупантів: гестапо, військова комендатура, поліція, міська управа.

Перейшовши курний, покраяний глибокими коліями і місцями порослий бур'янами майдан, Заболотний вийшов на Поштову вулицю і, проминувши квартал, звернув на Базарну.

Коло довгого будинку з червоної цегли Степан зупинився. Між тьмяними вікнами, позамазуваними вапном, висіла вивіска з дахового заліза у дерев'яній рамці:

Під нею були відчинені низькі почорнілі двері, що вели в підвальне приміщення будинку. Степан пригнувся і переступив через поріг. Він чудово знав, що вниз ведуть одинадцять крутих, вичовганих від часу кам'яних східців. Але Степан квапився. Він досяг сьомого, а через решту перемахнув і ледве встояв на ногах.

— Ти що? З глузду з'їхав? — почувся низький хрипкуватий голос кочегара лазні, який стояв біля верстака.

Літній, опасистий, у безрукавці й брудному фартусі, кочегар тримав у руці молоток, з допомогою якого ладнав до старого оцинкованого відра нову дужку. Його велику голову покривала копиця густого, чорного, але вже дуже посивілого волосся. Жовтаво-сиві вуса звисали на губи. Різкі зморшки борознили похмуре обличчя і крутий лоб. Це був не тільки кочегар лазні, а й керівник міського підпілля Чорноп'ятов.