Заболотний збуджено провів рукою по своїй рудій шевелюрі, оглянув побіжним поглядом котельну і ближче підійшов до кочегара. Тримаючи в одній руці примус, другою він міцно стиснув плече Чорноп'ятова.

— Григорію Панасовичу, чепе! Але радісне! Треба негайно діяти! — випалив він одним духом.

Кочегар спохмурнів.

— Тихше! Ти можеш спокійно говорити? Скільки я тебе вчив? — Він нахилив голову і про всякий випадок подивився в отвір у дверях. — Що там за чепе?

Степан кинув примуса на верстак і вже спокійніше сказав:

— Завтра вранці через місто пройде машина із ставки Гітлера… — і Степан допитливо глянув, яке враження справлять його слова на Чорноп'ятова.

Чорноп'ятов недовірливо звів брови і мовчки згинав до потрібного положення залізну дужку.

— Далі… — тільки й мовив він.

— Машиною їде спеціальний кур'єр чи посланець, біс його знає, з поштою для командуючого танковою армією фронту, — продовжував Степан.

Чорноп'ятов повернув голову, уважно подивився на Заболотного і спитав:

— Звідкіля ти нахапався такого?

— До мене щойно заходив Скиталець.

Чорноп'ятов поставив відро на верстак і витер фартухом руки.

— Скиталець? — перепитав він, приховуючи занепокоєння, що охопило його.

— Еге ж! — палко підтвердив Степан. — З ним на квартирі живе унтер-офіцер з комендатури.

Чорноп'ятов кивнув. Це було відомо.

— Так от, — вів далі Заболотний, — учора, пізно ввечері, унтер йому розповів, що машину наказано зустріти й забезпечити охороною аж до фронту. Випили вони з унтером, і той розпатякався, що призначений в охорону кур'єра. З п'яних очей виказав, яким маршрутом піде машина, де будуть зупинки, де заправлятимуться. Все…