Солдати, роздягнувшись по пояс, гучно розважалися біля колодязя. Один із них, тримаючи в руках відро, вихлюпував на інших воду, а ті дико реготали, ховаючись один за одного. Прийнявши «душ», вони розіслали під вербою брезент, виклали консерви, хліб, цукор, поставили величезний термос із кавою і, гучно перемовляючись, почали снідати.

До їхньої компанії пристали кур'єр і водій. Перший приніс до гурту банку ананасів і коробку сардин, а другий — темний шматок жирної відвареної свинини.

І ніхто з них не помітив, як босоногий підліток вивів із крайньої хати благенький жіночий велосипед, усівся на нього і, жваво запрацювавши ногами, зник у лісі.

Лейтенант займався своїм ділом. Скинувши мундир, без якого здавався ще худішим, він вимився біля колодязя, потім витяг з машини офіцерський плащ, невеликий чорний із жовтою облямівкою чемоданчик і попростував до верби.

Розташувавшись трохи віддалік од гурту, він дістав з чемоданчика двоє яєць, баночку вершкового масла, шматок голландського сиру, хліб, кільце домашньої ковбаси і плоску флягу, обгорнуту сукном.

Білі лейтенантові руки, вкриті ластовинням, методично зарухалися. Він акуратно відкраяв чотири рівні тоненькі скибочки хліба, помазав їх маслом і прикрив пластинками сиру. Потім не кваплячись обчистив яйця, розрізав їх навпіл, посолив і поклав поруч із бутербродами. Ковбасу він спочатку понюхав, а тоді вже відрізав од неї кілька шматочків. Усе, що було непотрібне, сховав у чемоданчик, потім ковтнув із фляги і заходився їсти. Їв неквапливо, старанно пережовував, відганяючи рукою надокучливих мух.

Солдати, швидко напхавши шлунки, розказували анекдоти. Над мовчазним селом розлігся гучний регіт.

— Хто хоче побачити багатодітну матір? — гукнув кур'єр, показуючи рукою на дорогу.

Всі повернули голови. Сільську вулицю переходила невелика гладкошерста собака, в якої аж випирали ребра, а слідом за нею, з гарчанням налітаючи одне на одного і перекидаючись, пленталося семеро різномастих малюсіньких, неспокійно веселих цуценят.