Найбiльше, бо саме вiн, як розповiла Оля, не тiльки частенько погрожував Василевi, а навiть намагався побити. Перед тим, як знайшли у хатi Пiдпригорщукiв погрозливе послання, Василь упiймав обох Ковтунiв iз краденим на току зерном. Це було надвечiр, коли уже добре стемнiло, i Ковтуни тягли два мiшки iз зерном на тачцi. На дорозi, крiм них, нiкого не було, i, користуючись тим, що немає свiдкiв, Грицько накинувся на Пiдпригорщука. Певно, провалив би ковiнькою голову, якби той вчасно не вiдхилився...

Сина Ковтуна на подвiр'ї не було, i Коваль не наважився спитати про нього, боячись викликати пiдозру. Поки що мав вдовольнитися розмовою iз старим, придумуючи, як йому дiстати вiдбитки пальцiв на бiдончику з-пiд молока не тiльки батька, а й сина.

- Ви тут самi живете? - все ж таки спитав полковник. - Дружини немає?

Дмитро Iванович питав, хоч уже зробив свiй висновок, судячи з такого виразного свiдоцтва вiдсутностi жiночої руки, як брудний одяг господаря. Йому треба було якось продовжити розмову.

- Так, немає. Живу iз сином... То ви у кого найняли? - повторив своє запитання "iталiянець".

"Справжнiй допит!" - посмiхнувся про себе Дмитро Iванович й вирiшив нiчого не приховувати.

- У Пiдпригорщукiв, - змахнув рукою убiк, до Ворскли.

- У цих мармиз, мафiозi?! - Очi Ковтуна спалахнули, вiн скривився: - Друзi вони вашi або родичi? Нi-нi, - вiн аж вiдсахнувся вiд Коваля, - я з ними справи не маю.

- Та не їм же молоко, а менi, - запротестував полковник. - I не родичi вони. Нi одне, нi друге. Просто найняв кiмнатку, шукав, щоб ближче до Ворскли...

- Так ви у Петра чи у того уредного карабiнера Василя?

- У Петра Кириловича... А чого це ви так їх не любите, сусiдiв своїх? - поцiкавився Коваль.

- Та Петро ще сяк-так, а той Василь!.. - Ковтун аж захлинувся словами. - Жорстокий чоловiк!.. Жандарм справжнiй. Як той карабiнер...