"Iталiянець", схопивши карбованця, потер його рукавом сорочки, немов щоб заблищав дужче, а тодi швидко вмостив у кишеню штанiв, мацаючи його, наче перевiряв, чи гарно лiг вiн на своє мiсце i не викотиться через яку-небудь дiрку.

- Цього лiта трави росли буйнi, - пiдкреслив полковник.

- Чутка, що вiд радiацiї...

- Ну, у вас, на Полтавщинi, її, здається, впало чи не найменше.

- Може бути. Але ж i посуха була. Так що на самiй пашi худоба не вигуляється. Та й скiльки тих випасiв на наших горбах, - ще скаржився Ковтун. - З одного боку - асфальт, за ним поля, не можна, пасемо на оцих крутоярах, - змахнув рукою у бiк Ворскли. - Або сам ногу зломиш, або худобину покалiчиш. Роздали людям, вiдгодовуйте, - i руки вмили...

Дмитро Iванович зачепив болючу тему, i старий Ковтун розбалакався.

Уже виходячи з двору й нагадавши, що взавтра увечерi неодмiнно прийде по молоко, полковник раптом спитав:

- Мисливцiв у Виселках багато? Ось-ось почнеться сезон на качок.

- Є в нас, є, - вiдповiв "iталiянець". - Зараз на качок, а взимку за зайцями ганяються.

- А ви теж полюєте?

Запитання насторожило чоловiка.

- Була б рушниця, може, колись i встрелив би якусь чирку. Та нiяк не куплю. Мороки з нею багато: дозвiл проси, а потiм усяка реєстрацiя та перереєстрацiя. А вкрадуть - наберешся в мiлiцiї халепи.

- Шкода, - довiрливо промовив полковник, - а то попросив би у вас, щоб якось на вечiрньому льотi посидiти...

- Немає... - розвiв руками "iталiянець". - Та вам - раптом пожвавився вiн, - чого далеко шукати. Отой харцизяка, Василь, де живете, має...

- Спасибi, - щиро подякував Дмитро Iванович, - бо трохи вмiю стрiляти, а тут якраз i сезон.

З розповiдi Олi та Лiди Пiдпригорщукiв вiн уже знав, що Iвана Ковтуна у Виселках люди називають "iталiянцем". Пiд час вiйни їхнiй односелець потрапив у полон до iталiйцiв.