Сталося так, що у концтабiр його не закинули, а якийсь офiцер вiдправив iз солдатом до себе додому. Так Iван Ковтун з Виселок потрапив у Калабрiю, де до кiнця вiйни працював на господарствi цього офiцера. Повернувшись додому, Ковтун розповiдав землякам усяку всячину про далеку Iталiю, що живуть там люди не такi, як тут, завжди засмаглi, особливо хiхiкав, що їдять вони слимакiв, яких називають устрицями, а часом i жаб, хизувався, що знає багато їхнiх слiв i навiть може трохи розмовляти. Виселчани кепкували з нього, називали його "iталiянцем" i "жабоїдом". На "жабоїда" вiн дуже ображався, а до "iталiянця" звик i вiдгукувався.

- Та i я поцiлив би, якби стрiляв, - похвалився старий.

- А ви, певно, теж фронтовик? - спитав Коваль.

- О! - зрадiв Ковтун здогадливостi гостя i навiть випнув трохи груди. - Довелося повоювати i усякого лиха ковтнути, але аве Марiя, як кажуть iталiянцi, повернувся живий, цiлий, з руками i ногами. Я i у полонi був. Правда, не у нiмцiв, а у них же. Мене їхнi солдати схопили пiд Ростовом - обстановочка була жахлива! - i запроторили мало не на край свiту, у Калабрiю. Там i хазяї вимотували жили, i карабiнери, бувало, шмагали, i у тюрмi сидiв. Зате надивився усякого, а особливо моря, такого синього, аж очi слiпить. Оцi тут, - зневажливо кивнув на село, - i уявити такого собi не можуть... Да-а, попав наш вiк в епоху...

Про полювання Коваль завiв мову, сподiваючись довiдатися, у кого в селi є вогнепальна зброя i насамперед чи є вона у Ковтунiв. Хоч мисливської рушницi за Ковтунами не було зареєстровано, як сказав йому Пiдпригорщук, але з практики полковник знав, що не всi власники зброї це роблять i що найчастiше стрiляє в людей саме незареєстрована, бо породжує оманливу надiю у вбивцi на те, що його не зможуть викрити. Вогнепальною зброєю у селi полковник цiкавився найбiльше, бо розумiв, що зловмисник не кинеться на Пiдпригорщука з ножем - Василь Кирилович був людиною при силi i мiг скрутити в'язи будь-якому нападнику. Отрути злочинець теж не пiдсипле. А от причаїтися вночi з рушницею або обрiзом десь у полi, у хлiбовi, кукурудзi чи у верболозi на Ворсклi цiлком може. А що командир добровiльної дружини часто ночами рейдує у полi i додому повертається пiзно - те всi знали...