Картопля парувала, Хаблак попробував її ножем і вирішив, що зварилася, він злив воду й виклав картоплю в глибоку емальовану миску: зробив це своєчасно, бо грюкнули двері й з’явилася Марина — здавалося, минуло лише кілька хвилин, а кохана дружина, яка просиджувала перед дзеркалом іноді по півгодини й більше, встигла впоратися зі своєю зовнішністю, навіть підмалювала синім повіки.

Спочатку Дробаха заперечував проти Хаблакових приготувань, проте мусив змиритися, а Марина зауважила, що робочий день уже закінчився й ніхто не зможе засудити навіть прокурорського працівника за чарку горілки, тим паче з холодильника, запотілої й настояної персонально нею, Мариною, на чорній горобині,— певно, Іван Якович ще не пив такої, а це неймовірно смачно, не кажучи вже про користь.

Чорноплідна горобина чомусь переконала Дробаху, що правда, Хаблак здогадувався: були б замість неї звичайні цитринові скоринки, Дробаха також не заперечував би, либонь, він би й не заперечував проти ненастояної білої — яке це має значення, коли з пляшки стікають холодні росяні краплини, а посередині столу смачно парує молода картопля, приправлена свіжим кропом і маслом.

Хаблак над усе на світі полюбляв молоду картоплю з кропом, правда, вона смакувала йому із салом і шкварками, але ж у зв’язку з візитом Дробахи сало подали на стіл, так би мовити, у чистому вигляді для збільшення асортименту закусок, а картоплю Марина щедро заправила маслом, вона видалася Сергієві не гіршою, ніж із салом, принаймні одразу попросив добавки — добре, що зварили повну каструлю.

Та й Дробаха не скаржився на відсутність апетиту — дивлячись, як швидко зникають зі столу наїдки, Марина затурбувалася й почала прикидати, що є в загашнику, але картопля з маслом виявилася настільки калорійною, що вже хвилин через десять Дробаха поклав виделку, обтер паперовою серветкою губи й попросив склянку чаю.