А тим часом хазяїни на старшого брата дивилися за тим тiльки, щоб бачити, чи справний вiн, чи не пустує, i жодного йому словечка не промовили, опрiч якого приказу, грозьби та лайки. I на плацу, коло криницi, де вiн ходив щоранок i щовечiр води брати i де сходилось багато людей, рiдко хто вважав на поважного тихого хлопчика, що вiн що день, то робивсь похмурiй та понурiй, у латанiй сорочечцi, у праховенькiй свитцi, не на його пошитiй, у старенькiй шапцi, которий терпеливо стояв на морозi пекучому, дожидав черги собi води зачерпнути — нiхто до його не озивавсь.

Перша робота була йому у хазяїна воду носити з криницi. Вдосвiта його слали до тiєї криницi далекої пiд горою на плацу, коли ще усе мiсто бучне стояло у сивiй iмлi, люди не уявлялися, димочок не звивавсь i коли ще було коло криницi пусто — часом хiба стрiчалася яка-така наймичка гiрка або двi, та i се дуже рiдко. Його вiдерце перше пробива лiд у криницi, що уночi замерза, i тащив вiн сповненi вiдра пiд гору. Притащивши два вiдра, котрi хазяйка у той-таки час розплеска на вмиваннячко, на своє чорнобриве личенько, на бiлi ручки та знов туди й сюди по хазяйству, — вiн оп'ять iшов по воду. Сиза iмла рiдшала, димочок де-не-де вже звивався, вже люди попадалися i коло криницi; вже товпилося, купчилося багато народу — треба дожидати черги. Вiн стояв та дививсь, як шпарко дбайливi городяночки поспiшали, заспавши, i гонили одна одну до криницi й вiд криницi; як iшли наймички, пiд'їздили й вiд'їздили бочки. Сиза iмла зникала; зiходило сонечко й сяяло якими ж то блискучими, холодними, недружними ранками; повертавсь вiн з повними вiдрами до хазяїв. Тут йому треба було двiр промiтати, носити дрова з сiней до хати, побiгти до сусiди ввечерi спитати, коли буде мученика Лаврентiя — у середу чи у четвер, бо хазяйка прибиралася на iменини до Лаврентiя-шевця; або побiгти до сусiди Меласi позичити трохи дрiжджiв, бо хазяйка заходилася ставити пироги; або побiгти на торг купить за шага голок, коли хазяйка зломила голку — i багацько побiгашок i пошарпушок треба йому було спожити.