У хатi свiчка горить. Хазяїн шиє, якусь полу вiд кожуха строчить, хазяйка вишива кругленьку квiтку на очiпку шовком, — сидять коло столу обоє. Наймит веде коня напувати, дає коню вiвса й сiна й корову заганя на нiч, теж упертого кабана заганяв, приносив у хату дров на завтра, щепав трiски на пiдпал, вигрiбав попiл з печi, мазав хазяйськi чоботи. А хазяїн усе шиє, хазяйка вишиває i що-небудь розказує чоловiковi про те, що бачила на торзi, що чула вiд сусiдки. Хазяїн прислуха мовчки й часто оглядається на наймита, прикрикує, пригрожує; бува й те, що уставав хазяїн, кидав роботу i карав наймита свого або за те, що погано мазав чоботи, або за те, що дверi недобре причиня… Потому знов сiдає й шиє, а хазяйка, зиркнувши на хлопця, часом зiтхнувши, знов почина розказувати далi. У хатi душно та гаряче; порозвiшуванi по стiнах бiлих рябоперi птицi, здається, сказилися вiд цiєї духоти та жари — однi крила свої порозпростягали у розпачi та такеньки й зосталися — нема сили полетiти, нема сили й крила згорнути; другi знов у такiй самiй розпачi стулилися й нагогошилися. А морський розбишака-турок — той завсiгди поважно й смiло дививсь з-пiд своєї червоної чалми, держачи кинджала. Скiльки-то разiв, як гасили свiтло i хазяїн з хазяйкою спокiйненько засипали й товстим сном спали, потомленому, побитому наймиту малому снилося, що усi тi птицi рябоперi зiрвалися з стiн i гучною, розпачливою зграєю в'ються, б'ються, кружляють над його узголов'ячком усе прудше, усе важче, усе гарячiй, махаючи крилами пломенистими, усе вiд них душнiй, — i разом наче повiв вiтровiй, наче вода плескає — зникають птахи усi, широке та глибоке море колисає й плеще у береги, на березi сидить турок у червонiй чалмi, держачись за кинджал, дивлячись на наймита смiлими й поважними очима i наче об чiмсь питаючи, у далекостi киваючи… Скiльки-то вже разiв йому снилося, що знiма його щось у воздухи з птицями, що падає вiн i розбивається! Скiльки-то разiв у снi вiн плавав по голубому морю й тонув у глибi!