Лукавий єзуїт знав, куди цілити.
– Ви жорстокі до мене, пане абат, ви змушуєте мене відмовитися від того, за що я щойно дякувала вам, як за милість, але я повинна дбати про свою материнську й жіночу гідність. Ваші умови неприйнятні. Та й що подумала б моя дитина?..
Вона спинилася, побачивши за заскленими дверима личко свого білявого сина, порожевіле від морозцю і гарячкового хвилювання. На її знак хлопчик забіг до кабінету.
– Ох, мамо, ти така хороша!.. Хоч мене і заспокоювали... Я думав, ти уже поїхала.
Вона схопила його за руку.
– Ти поїдеш зі мною, – кинула вона. – Нас не хочуть тут приймати.
І швидко вийшла – випростана, горда, тягнучи за собою хлопчика, приголомшеного таким несподіваним, схожим на втечу, завершенням візиту. Дама ледь кивнула у відповідь на шанобливий уклін священика, який також підвівся. Та хоч як вона квапилася, Джек почув м'який голос, що прошепотів їм услід: «Бідна дитина!.. Бідна дитина!..» Співчуття, що чулося в тих словах, кольнуло хлопчика у саме серце.
Його жаліли... Але чому?
Відтоді він часто думав про це.
Ректор не помилився.
Графиня Іда де Барансі не була ніякою графинею. її прізвище не було де Барансі; цілком можливо, що й ім'я її було не Іда. Звідки вона взялася? Хто вона така? Чи була хоч крихта правди в її розповідях про високородність, на якій вона схибнулася? Ніхто не міг би відповісти напевне на це запитання. В осіб її ґатунку таке складне життя, такі несхожі і темні долі, таке заплутане й сповнене неймовірних пригод минуле, що видно лише їхнє теперішнє обличчя. Вони нагадують обертові маяки, у яких спалахи світла чергуються з тривалими періодами темряви.