Раптом побачив свого діда. Старий стояв у кінці довгого столу — урочистий, в чорному сурдуті і сердито дивився на Грейта. Простягнув руку, тицьнув у нього пальцем, мовив твердо і безжалісно:

— Зрадник!

Грейт знову відчув себе хлопчиськом, зіщулився, хотів виправдатися, та не знайшов слів. Лише дивився дідові у вічі, не мигаючи, і той не витримав, відвів очі. Та ця маленька перемога не принесла Грейтові задоволення, навпаки, серце роз'ятрив ще гостріший біль. Спогад про домівку завжди приносив йому біль і сором, і щока починала сіпатися, наче від щойно одержаного ляпаса.

У дванадцять років життя здавалося Кларенсу сповненим дивного змісту й гармонії. Крім нього, в сім'ї не було дітей, і Кларенс одержував потрійну порцію материнської ніжності й батькової уваги. Батько й дід його були квакерами, сім'я Грейтів жила просто, носила строгого крою костюми, вставала з молитвою і закінчувала день хвалою господу. Дід Кларенса ще орав землю, та батько придбав магазин у місті, й сусіди перші знімали перед ним капелюхи. Це тішило Кларенса, хоча дід постійно втовкмачував йому, що земні клопоти скороминучі і є лише кроком до життя вічного, але те вічне життя здавалось якимсь маревом, а реальність — сусіді Джек, завтрашня рибалка на озері, фокстер'єр, якого подарували йому в день народження, — приємною і нескінченною, застиглою в якихось вічних формах; Кларенс і вірив, і не вірив, що колись постаріє, не міг уявити, що світ залишиться без нього: такий гарний світ не міг існувати окремішньо від нього, він сподівався, що всемогутній бог зрештою зрозуміє його і зробить для нього виняток і безконечно продовжить існування. Не може цього не зробити, бо Кларенс свято виконує усі божі заповіді, знаходить для молитов найкрасивіші, найпишніші, найурочистіші слова.

Кларенс щиро вірив, що бог чує його і давно придивляється до нього. Все це робило малого Грейта трохи несхожим на ровесників: він рідко коли брав участь у шкільних бешкетах, старанно вчився, дивився вчителям у вічі, що викликало глузування однокласників. Та Кларенс не зважав на це — він мав бога в душі, і бог знав його. Що у порівнянні з цим хлоп'яча дружба! Мимоволі він починав зверхньо дивитися на однокашників, і це ще більше розділяло їх: мало хто прощає зверхнє ставлення до себе, особливо в такому віці.