Під час подорожі по країні Картер був вдягнений абияк. Темні штани, чорні, не дуже старанно начищені черевики, темна без галстука сорочка, а поверх неї куртка з прогумованої матерії, схожа на ті, які десятками тисяч надходять у продаж в Празі і Варшаві, Москві і Бухаресті, — цілком пристойний, з погляду містера Картера, дорожний і непоказний одяг.

Тепер, коли відпала потреба у фіговому листку, дипломат вбрався у звичний для себе одяг: темно-коричневі штани, світлий піджак, білосніжна сорочка з наймоднішим комірцем, довгий неяскравий галстук, м'які черевики.

Кожен або майже кожен житель Заходу, зустрівшись з Картером, може подумати, що це джентльмен. І не важко помилитися. Коли втрачено справжнє людське обличчя, треба ховатися під маскою пристойності. Пристойність!.. Це надійна, довговічна, завжди модна, завжди доступна, завжди практична маска, що багатьох вводить в оману.

Поки Шатров говорив, Картер милувався своїми перснями, повертаючи їх раз у раз до світла. Золота широка обручка говорила про те, що американець одружений. Великий масивний перстень неофіціально свідчив про те, що військовий аташе належить до аристократичної верхівки Пентагону, що закінчив відоме училище Уест-Пойнт.

— Про що поговоримо ще? — запитав Картер.

— Хоча б про вас, містер Картер. Наскільки мені відомо, ви не мільйонер, не член правління якоїсь акціонерної компанії, не власник підприємства, не член так званого вищого товариства, хай сосайєті, а звичайний державний службовець.

— Так, я типовий американець. Запевняю вас, це не так уже й погано. Між іншим, Айк дотримується такої ж думки, вважаючи себе типовим американцем, а потім президентом США.