— Отже, не член хай сосайєті, тверезий, енергійний, начебто розумний чоловік — і все-таки займається підривною діяльністю, розпалює холодну війну. Для чого? Ви ж бачите, — повинні бачити, що це небезпечно насамперед для Америки. Згадайте великого президента, автора «Декларації Незалежності»! Півтора століття тому він казав: «Наш уряд ніколи не мав у себе на службі жодного шпигуна». А сьогоднішній президент утримує армію найманих шпигунів, більше того, він не соромиться твердити, що кожен американець, потрапляючи за кордон, мусить, якщо він патріот, бути добровільним шпигуном.

— Джеферсону ще нічого було захищати, а сьогоднішньому президентові і нам, його сучасникам… ми захищаємо американський спосіб життя і вдома, і в Берліні, і у В'єтнамі. Свобода неділима.

— Ви хочете сказати — спосіб життя тих, хто володіє автомобільними заводами, виробництвом атомних і водневих бомб, літаків і кораблів, спосіб життя рокфеллерів, дюпонів, фордів, гарріманів та інших?

Останні фрази Шатров промовив англійською мовою. По обличчю містера Картера було видно, що це йому приємно.

— Чудова вимова! Де і коли ви навчились англійської? В Америці?

— Вдома, у Донбасі.

— Невже?

— Уявіть собі. І знаєте, хто мене вчив? Дочка гувернантки знаменитого Юза. Років двадцять тому.

— Юза? — перепитав Картер. — Це ж який Юз?

— Той самий. Власник величезного металургійного заводу на півдні Росії. Англійський інженер. Капіталіст. Концесіонер, його іменем пізніше було названо місто, де я народився. Юзівка. Чули? Розуміється, чули. Можливо, навіть мали свою агентуру в Юзівці. Або намагалися мати.

— Мій друже, будьте до кінця великодушним.

— Постараюся. Чи не здається вам, що ви, відстоюючи і розхвалюючи американський спосіб життя, вважаєте брехню за істину?

— Ні, не здається. Всьому світові відомо, що ми виробляємо сталі, чавуну, нафти і вугілля більше, ніж багато країн, узятих разом. Автомобілі снують по нашій землі, як комахи. Американськими бетонними шляхами можна було б оперезати земну кулю.