…Мій лист занадто розтягся. Ну, гаразд, спробую все ж таки коротко закінчити своє оповідання, не відволікати уваги описом своїх переживань.

Ми з колгоспниками з риболовецької бригади легко знешкодили й інших прихідців за допомогою сітей. Дивна річ, але ці істоти, хоч і досить розумні по-своєму, просто не розуміли такої нескладної речі, як рибальська сіть! Вони верещали, вовтузилися, але виплутатися з неї не могли. А потім, коли з ними все було. покінчено і з лісу вже не з’являлися інші прихідці, я наполіг на тому, щоб колгоспники всією бригадою вирушили туди, де впав учорашній метеорит. У мене не було ніякого сумніву, ідо Стьопа мав рацію, що ми бачили не метеорит, а загадковий міжпланетний корабель з таємничими прихідцями з якогось іншого світу.

Я не знав, як саме пощастить мені домовитися з ними, істотами, що, ясна річ, не знали нашої мови; безумовно, вони були дуже підступні, — про це свідчив і їхній напад на Стьопу і Петра, і те, що вони відрядили цілу групу під виглядом Стьопи до нашого селища. Звичайно, мені була невідома їхня мета, але я гадаю, що вона була досить ворожою. І якби вони не помилилися, вирішивши, що для них вистачить однієї людини для переконливого зображення чи не цілого натовпу, — то ще невідомо, як закінчилася б справа.