— А ви, пані, що! — шарпнувся до неї хлопець у вельветовій куртці. — Додому! Кальсони прати! Зараз же… — І раптом він пронизливо свиснув крізь зуби, пхнув з усієї сили Марту на кіоск, розштовхав людей, що стояли ближче до нього, і гукнув:

— Хлопці! Гайда!..

Те, що сталося після цього, було схоже на сон. Бачило його кільканадцять чоловіка протягом частки секунди. І коли вони протерли очі — все вже скінчилося. Обливаючись кров’ю, в грязюці, на тротуарі, лежав хлопець у вельветовій куртці. Крізь сльоту при блідому світлі ліхтарів важко було відразу вгадати, — що це темне, брудне на обличчі хлопця, який лежав на боці й стиха стогнав, — кров чи грязюка. Низенький кремезний парубійко стояв на колінах біля кіоска, обіруч тримаючись за голову. Ось він поволі підвівся, глянув каламутним поглядом тяжко побитої людини, похитнувся, зібрав усі сили й почав тікати в бік костьолу св. Олександра. Безслідно зник десь і п’яний. Юрба отямилась, сколихнулась, з усіх боків загукали: — Швидку допомогу! Міліцію! Людина поранена!..

Хтось допоміг підвестися задиханій Марті. З боку Вєйської вже бігло двоє міліціонерів.

В кімнаті для чергових швидкої допомоги задзвонив телефон. Чергова сестра підняла трубку.

— Так. Швидка допомога. Який комісаріат? Тринадцятий? Добре. Зараз перевірю; покладіть, будь ласка, трубку.

Сестра повісила трубку, глянула на таблицю із списком телефонів у комісаріатах і набрала номер.

— Тринадцятий комісаріат? Так. Все в порядку. Зараз висилаємо.

Вона поклала трубку й підняла другу.

— Амбулаторія? Це чергова. Викликає тринадцятий комісаріат. Там у них тяжко поранена людина. Випадок? Ні. Здається, якесь хуліганство. Хто їде? Лікар Гальський? Чудово.

Із заскленої кабіни видко було вестибюль і коридори. Чергова сестра натиснула дзвінок. З кімнати шоферів хтось вибіг і вискочив на подвір’я. Запихкотів мотор. В глибині коридора з’явилась висока худа постать у білому халаті, зав’язаному аж під самою шиєю, в накинутому на плечі пальті. Поруч ішла сестра в кожусі. Лікар посміхнувся до чергової сестри.